Полярна Мандрівка

III

Маршрут місцини, де можна було насолодитись Полярним сяйвом сповна, Елвіс Фішмен спланував напередодні поїздки. Взимку Аляска є найхолоднішим та найтемнішим  штатом Північної Америки. Дика природа цих країв могла дарувати гармонійний спокій, або ж обернутися справжньою небезпекою у вигляді диких звірів.

Анкорідж розташовується на півдні Аляски. Порівняно з іншими територіями штату кліматичні умови тут є м’якшими. В січні шкала на термометрі падає до -10, а влітку в середньому піднімається до двадцяти п’яти. Того дня прилад для вимірювання температури показував -7. Не погано, подумав містер Фішмен, до вечора мабуть ще похолоднішає. Якщо розпалити вогнище, годину чи дві зможемо витримати.

Тутешня місцевість була добре відома старенькому ліснику. В дідусевій уяві вимальовувалась незабутня мандрівка. Пунктом призначення їхньої подорожі мало стати озеро Еклутна. Мальовничий шматочок загадкової природи знаходився у Чугацькому парку. Влітку, зелені луги цих територій вкриваються шовковистою травою. Щороку їх відвідують великі стада північних оленів. Цілодобово табуни благородних тварин рухаються  туди, де багато зелені та квіткових рослин. Теплі небесні промені стають прихистком для життя. Після довгої міграції повертаються хижі Беркути, а сонце світить шістнадцять годин у день, пробиваючись у найглибші закутки.

Озеро, до якого прямували наші герої, Містер Фішмен називав душею  Анкоріджу. З одного боку його оточували гори з крижаною верхівкою, а з іншого – хвойні ліси.

Завдяки кришталевій чистоті та легкій блакиті у ньому віддзеркалювалось небо, через це складалось враження ніби серед буйних лісів та скелястих гір простягнувся шматочок небесного простору.

Ніщо для Вінсента не давалося так важко, як терпіння. Особливо тоді, коли попереду очікували  захоплюючі пригоди. Будучи в дорозі, хлопчик встановив новий рекорд особистої бешкетної поведінки. Всього лиш за півгодини він двічі сказав, що дідусь міг би брати участь у перегонах зі слимаками, перерахував усіх відомих йому супер-героїв, порвав стареньку карту Штату Аляска та посперечався з сестрою хто з них перший розповість батькам про мандрівку.

Пригрозивши миттєвим поверненням додому, містер Фішмен швидко вгамував бурхливу поведінку онука. Вчасний  приїзд в довгоочікуваний пункт призначення повернув критичну ситуацію у захоплення, що передувало великій радості.

Вони зупинилися на галявині, що вела до берега озера. Ділянка була доволі просторою, поряд було ще декілька компаній. В той вечір, помилуватися розкішним видовищем було достатньо багато бажаючих. Не встиг дідусь вимкнути мотор, як Вінсент та Еллі хутко вибігли з автомобіля. Темінь Полярної ночі розсіювало чарівне світло. Краса та загадковість загіпнотизувала  малечу. Яскраві промені різко спалахували та бліднули водночас. Поки містер Фішмен розкладав речі, діти вдивлялися у височінь. На темно-синьому полотні, у постійному русі, вогники  переливалися найрізноманітнішими кольорами й фігурками.

– Санта Клаус був правий, – сказав Вінсент. Я не міг собі й уявити такого, це фантастика. Ой, Еллі, поглянь я бачу панду, тепер вона перетворилася на слоника. Можна і не їхати в зоопарк. А тепер я бачу оленя, дуже схожого на нашого Пегаса.

– А я бачу танцюючу веселку. Зелені, сині, жовті й оранжеві кольори змінюються один за одним, як феєрверки, – доповнила брата маленька Еллі.

– Дідусю, чому ти так довго не показував нам цього дива, – спитала дівчинка?

– Я хотів, щоб ви трішки підросли. У житті до всього потрібно бути готовим. Так як і з історією про Пегаса, ви були ще надто маленькі.

Речі на той час уже були розкладені. Дідусь обережно посадив малят у розкладні крісла, накривши їх теплим шерстяним одіяльцем.

– Тепер можемо спокійно подивитись небесне телебачення, що там у нас з програмою, Еллі? – уміло жартував Вінсент.

– А сьогодні у нас пізнавальна передача «Полярне сяйво, та де його шукати». Усі деталі вам розповість ведучий каналу Небо-TV Елвіс Фішмен, – підтримав онука дідусь.

Діти голосно зареготали. Вони не очікували такої майстерної гри від їхнього старенького. Дідусь обережно приклав вказівний палець до рота і промовив майже пошепки:

– Діти, не забувайте, де ми знаходимось. Стежте за поведінкою. Адже ми можемо стати об’єктом зацікавлення для грізлі[2].  У цих краях вони ніколи не перестають шукати їжу, навіть узимку.

– А що ми робитимемо, коли з лісу, до нас прийде ведмідь? – хвилююче запитала Еллі.

– Сьогодні в програмі не має такої інформації! – пожартував дідусь. – Про це говоритимемо пізніше!

– Коли ми будемо зовсім дорослими? – спитав Вінсент.

– Так, – відповів містер Фішмен. Зараз трохи зігріємось. Дідусь розпалив невеличке багаття.

У старенького вже був складений невеличкий ознайомчий план. Елвіс Фішмен знав багато таємниць холодних країв найпівнічнішого міста, хотів передати  їх своїм маленьким слухачам. Тому змалку розвивав у дітлахів любов та цікавість до навколишнього середовища.

Вінсент та Еллі не відчували холоду. Вони мовчки сиділи й спостерігали за дивовижними небесними ілюмінаціями. Гучна радість, змінилась на смирення. Складалось враження, наче магічні язики полум’я Полярного світла  торкнулися душі та надали  малятам глибокого умиротворення.

– Шкода, що його не можна відчути на дотик. Думаю воно було б таке ж приємне та ніжне, – ділився думками Вінсент.

– Спитаєш в Санти, коли він прийде до нас у гості, – сказала Еллі. В ту мить Хлопчик підскочив з місця.

– Ледь не забув, я ж узяв з собою телескоп. Санта уже мабуть пролетів над нами і я його більше не побачу.

– Синку, для чого тобі телескоп. Містер Фішмен обійняв хлопчика за плечі і підвів до озера.

– Подивись, наче у дзеркалі, небесне світло відображається у воді. Так відбуватиметься не довго. Навіщо витрачати час на складання та розкладання механізму. Можна пережити мить і побачити усе власними очима, а не через апарат. Все що ти можеш на даний час – так це підійти ближче і насолодитись картиною, зберегти спогади й ділитись ними з іншими.

До гурту швидко приєдналась Еллі. Взявши дідуся за руку, вона мовчки стала поряд.

– Aurora borealis, – вимовив з особливим акцентом дідусь, з латинської мови перекладається як Полярне сяйво. Я чув багато історій  про трактування походження цього явища. У легендах Скандинавських країн, а саме Данії, Швеції та Норвегії йдеться про гігантську лисицю, що прогулюється небесними просторами. Від розмаху її рудого хвоста утворювались дивовижні іскри. Внаслідок цього і виникало світло. Є народи, які вважають, що Полярне сяйво – це душі померлих людей , що грають у м’яч.

Але найбільше мене вразила історія жінки, з якою я познайомився в Науково-природничому музеї Анкоріджу, ми його відвідували того року. Її звали місіс Маргарет Келльсен. Вона була родом з далекої Гренландії. Ця загадкова пані розповіла мені, що її предки вважають Полярне сяйво мріями, які люди не змогли втілити в життя. Ось як вона це пояснила: немовля, наголосила місіс Кельсен, народжується з певним вогником у душі. Кожен має свій колір з особливим відтінком – червоним, блакитним, ліловим, фісташковим. Внутрішнім голосом дивовижне полум’я скеровує думки людини до душевної чистоти й добра. Завдяки йому вона цінує природу й своє перебування у ній.

Проте, коли людина виростає й припиняє слідувати внутрішнім відчуттям, чинить всупереч собі, не розвиває власні таланти вогник тьмяніє. Згодом, він запалюється яскравим світлом та покидає її. Його підбирає сезонний вітер несе через ріки, континенти й океани до гори Гунбйорн – найвищої точки Арктики. Звідти крижаними вітрами вони розноситься по небу. Ці вогники постійно літають високо у хмарах. Їх накопичується так багато, що кілька разів на рік, у вигляді різних кольорових варіацій, вони з’являються у певних куточках планети.  Таким чином нагадують людині про можливість повірити в диво, повернути собі світло й стати тим ким вона має бути.

Дітки уважно слухали розповідь. Першим озвався онук:

– Дідусю, якщо це світло таке дивовижне, тоді чому, так мало людей дивляться на нього?

– Людям ніколи, – мовив містер Фішмен. Вони вигадують нові розваги нехтуючи справжніми дарунками природи. Ховаються від світла за безліччю дрібних справ, надаючи їм значну важливість. Крім того, вони не хочуть знати, про магічність Полярного сяйва.

– Шкода, що так трапляється, мабуть, люди були б набагато щасливішими, якби дослухалися до вогників. А як нам почути свої? – спитала Еллі?

– Влучне запитання, – відповів дідусь. Він відізветься, коли ви робитимете вчинки, які вам по душі.

– Сьогодні я думав, що мені робити для того, щоб отримати оленя Санти Клауса. Мені спала на думку ідея піти у гурток бойскаутів. Це був отой вогник? – здивовано спитав Вінсент.

– Так, так, – з радістю вигукнув Елвіс Фішмен. Друже ти вгадав. Коли я був маленьким, щодня я прокидався з мрією про красивий чорний автомобіль. Коли мені було десять, на Різдво в подарунок від Санти Клауса я отримав іграшкову модель. Я зрозумів, що одного прекрасного дня я матиму справжню і возитиму в ній своїх онучат. Так і сталось. Сьогодні ми приїхали дивитися на Полярне Сяйво, моїм омріяним автомобілем. До речі, світло вже зникає.

Діти з великим жалем, поглянули на небо.

– Воно йде, і сяяло так мало, ми не встигли попрощатись, – сказала Еллі.

– Сяйво може тривати від двох хвилин до кількох днів, ми не прощаємось доню. Я обіцяю, що це наша не остання мандрівка до чарівних вогників.

– Не мандрівка, а ЕКСПЕДИЦІЯ, – голосно, крізь щирий дитячий сміх, виправили містера Фішмена онуки. Така завзятість викликала велику радість у старенького.

– Ану хутчіш повертаємось до дому, а то на ваш дзвінкий сміх точно відізветься грізлі! – жартував дідусь.

Гамірна дітвора зібралась дуже швидко За годину, вони уже стояли біля будинку і обговорювали як ділитимуться враженнями від побаченого з батьками, друзями й Сантою. Раптом на порозі, біля вхідних дверей містер Фішмен побачив  червоний пакуночок. Прудкий Вінсент  підняв  торбинку і дістав двох іграшкових оленів. На білосніжний сніг з випав червоний конверт. Містер Фішмен розгорнув лист:

«Любий  Вінсенте! Це мої помічники – Комета й Танцюрист. З радістю дарую тобі зменшену копію свого оленя. Другий – для твоєї сестри. Хоч вона мовчала, але ваші мрії зійшлися. Ніколи не переставайте мріяти! З Любов’ю, містер Санта Клаус».

Коли Елвіс Фішмен читав послання, з неба почав кружляти легенький сніжок. Вінсент та Еллі були невимовно щасливі. В одну мить вони хотіли бігти, стрибати від радощів. Розповісти про подарунок усім своїм близьким друзям. Але, притиснувши  до серця маленьку пухнасту фігурку, на мить зупинились. Вслухались у передріздвяну тишу, пошепки подякували Санті й насолодились моментом. Так, як вчив дідусь.

 


[2] підвид бурого ведмедя, що мешкає переважно на Алясці та західних районах Канади

Сторінки: 1 2 3

Полярна Мандрівка

Про що співають птахи?

Полярна Мандрівка

Обережність не завадить

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->