Полярна Мандрівка

II

Наші події відбувалися в час, коли Аляску  огорнула сніжна зима. На кухні оселі містера Елвіса Фішера, білими бульбашками кипіло какао. Кімнату захопив аромат кориці та ніжної ванілі. Коли десятирічна Еллі підбігла до казанка, густа піна майже підійшла до країв посудини. Дівчинка встигла вимкнути вогонь, зберігши  традиційний зимовий напій у повній місткості. Вона хутко глянула на годинник – усього лиш 10 ранку. Сердито тупнула ногою, потім перевела свій погляд на календар із зображенням Рудольфа, різдвяного оленя Санти Клауса. Підійшла ближче до зображення, посміхнулася і тихенько промовила до себе:

– Настав день X. Залишилось тільки дочекатися години від’їзду.

Дівчинка весело підбігла до столу. Дістала три чашки з зображенням казкових білих ведмежат та наповнила їх ароматним какао. Увімкнула радіо, щойно закінчився прогноз погоди. Еллі не почула передбачення, проте вона знала, ніщо не стане їм на заваді поїхати за місто для того, щоб милуватися Полярним сяйвом. Так пообіцяв їм з Вінсентом дідусь. Рівно 365 днів тому. Уже третій рік поспіль вони відвідували якесь особливе місце. Тогоріч дружня компанія досліджувала Науково-природничий музей Аляски. Це була захоплююча мандрівка. Проте виставка скелету гігантського кита, кісток динозаврів та історія Аляски Льодовикового періоду зацікавила більше Вінсента, ніж маленьку Еллі. Тому дідусь сказав, що за умови їхньої хорошої поведінки протягом року,наступний маршрут буде включати трішки небесної магії.

Містер Фішмен зайшов у кімнату рівно о десятій. У його руках була ранкова газета та велика коробка з кокосовим печивом.

– Дивись Еллі, це мама передала для нашої сьогоднішньої мандрівки, – Дівчинка зазирнула до коробки, вдихнула солодкий запах і сказала:

– Тут їх так багато, нам вистачить і не на одну подорож.

– Ну ми зараз почнемо їх куштувати, потім продовжимо. До речі, де Вінсент? – Уже час пити какао.

– Мабуть він коло Пегаса, – відповіла Еллі.

Містер Фішер не здивувався. Північний олень завжди привертав увагу усіх відвідувачів, особливо дітей. Зазвичай  малеча більше виявляла свою цікавість  до рогатого, ніж дорослі.

– Зроби мені ласку, доню, передай йому хай приєднується до нас, – попросив містер Фішмен.

Не встигла дівчинка вийти з кімнати, як до неї забіг хлопчик . Його погляд був дуже спантеличений.

– З нашим Пегасом коїться щось дивне. Він самостійно зламав ріг об огорожу  і почав гризти його. Я хотів забрати відламаний шматок , проте не встиг. Олень швиденько взяв його до рота і жує ще досі. Я боюсь може він захворів, як ми покинемо його сьогодні?

Дідусь запросив малого за кухонний стіл, де сиділа уже також схвильована   онука. Подав хлопчику чашку  та з усмішкою промовив:

– Не бійтеся, північні олені так часто роблять. Від нестачі вітамінів, вони можуть гризти власні роги. Завтра почнемо давати йому більше зелені та фруктів. А сьогодні, залишимо трохи сирих грибів  та поїдемо.

Діти полегшено вдихнули. Тільки містер Елвіс хотів випити  трохи какао, відізвалась маленька Еллі:
– А звідки у нашій домівці взявся Пегас, ти привів його з лісу?

– Дійсно дідусю, ти ніколи нам цього не розповідав, – підхопив сестру Вінсент.

Це була правда. Містер Фішмен ніколи не розповідав історію появи Пегаса. А тим, хто запитував, коротко відповідав: «Знайшов маленьке покинуте оленятко неподалік від гір».  Він був  авторитетним лісником, займався благодійністю. Тому завжди слова Елвіса Фішмена ні у кого не викликали  сумніву й зайвих питань.
–  Ви справді хочете дізнатися, що трапилось того чудового різдвяного вечора? – загадково спитав містер Фішмен.

Діти одночасно  кивнули головою. Дідусь відкинувся на спинку крісла і сказав:

– Тоді слухайте уважно. Ви почуєте дивовижну історію, про те, як моїм різдвяним подарунком став справжній олень Санти Клауса.

Такого душевного та радісного Різдва я не пригадую. Ще ніколи наші краї не засипало снігом, як того року. Щорічна Різдвяна виставка новорічних прикрас в Анкоріджі могла б не відбутися, проте усе вдалось. Ми продали увесь товар й успішно передали кошти у дитячий будинок. Не зважаючи на рій літаючих сніжинок, було дуже багато, жителі весело проводити час. Усі вибирали подарунки для рідних та тішитись прийдешньому святу. Був переддень Святого вечора. Усюди панувала магічна тиша. Небо перестало сніжити, хмари розвіялись. Яскравий місяць витончено освітлював кожен закуток. Я сидів у вітальні коло нашого каміну. Догоряла остання трісочка. Звук палаючого дерева був для мене колисковою, поволі я засинав. Аж раптом  легеньке постукування дзвіночків повернуло мене до тями. Я відкрив штори у вітальні і завмер від подиву. На нашому подвір’ї стояли прекрасні санки та десять оленів. Від подиву та неочікуваності я вибіг на вулицю. На місці кучера сидів жвавий старець. Це був дивовижний Санта Клаус. Кумедний пузатий чолов’яга у червоній куртці  з плямами від сажі підійшов, взявши мене за руку  привітався :

– Доброго вечора містере Елвіс Фішер!!!

Його очі сяяли як зірки на морозяному небі. Червоні щічки на фоні білої, як ранковий сніг, бороди посміхалися. Не міг стриматись від посмішки і я:

– Доброго вечора містере Санта Клаус, – відповів вже спокійнішим тоном .

– Востаннє я бачив тебе ще маленьким, ти спав тоді на горищі цього ж будинку. Коло каміну я залишив для тебе зменшену копію популярної тоді марки автомобілів Шевроле Імпала[1]!

Сповнений приємних дитячих спогадів я відповів тремтячим голосом:
– Звісно пригадую, і бережу її до сьогодні. Це була моя мрія, спочатку у мене була іграшкова модель,  тепер є справжня.

– Хо-хо –хо!!! Санта любить, коли його подарунки бережуть з таким трепетом. Я усе робив для того, щоб допомогти тобі реалізувати свою мрію. Я любив навідувати твою домівку, ти був одним з перших у списку моїх чемних діток серед міста Анкорідж. Тому, коли зі мною трапилась така пригода, я зразу ж згадав про тебе , – підморгнув мені Санта і продовжив:

– У мого Пегаса пошкоджена ніжка. Коли ми спускалися небесною стежкою над Аляскою, він необачно зачепив нею скелясту гору Мак Кінлі. Нажаль я не лікар, чесно признаюсь у мене навіть аптечки немає. Усі санки наповнені дитячими дарунками, – розводив руками нічний гість. Господар, у якого він постійно жив надто старенький, уже не в силі доглядати за твариною. Рано чи пізно Пегас і так мав перейти до тебе, ця надзвичайна ситуація усе прискорила.

Я був у повному нерозумінні. Який господар, чому саме я. У ту мить Санта Клаус голосно зареготав.

– Ти б себе бачив, Елвісе. Я спробую тобі усе гарненько пояснити. Мої десять оленів не живуть зі мною в Лапландії. У кожного з них у певному куточку країни, де панує прохолодний клімат, є свій господар. Ось, наприклад, володар Купідона, містер Гудмунссон живе у Ісландії. Або містер Клаус Гагеруп, що проживає в Осло  (Норвегія), був надзвичайно щасливий, коли я вручив йому Блискавку. Танцюрист знаходиться під опікою місцевого вчителя з міста Нуук – це столиця Гренландії. Все просто.

– А як ти обираєш людину для опіки над твариною? – захоплено спитав я.

– Це дуже просто. Я знаю кожного, від дорослого до дитини цієї планети. Я обираю для своїх оленів найкращих людей. Вони маловідомі, спокійні, урівноважені, а головне – щасливі. Вони завжди діють від щирого серця, з добрими намірами. Людська доброта та любов слугує для моїх помічників найкращою поживою. Вона надає їм силу та енергію, для продуктивної праці протягом Різдвяних свят. В середині грудня я забираю тваринок і повертаю через місяць. Коли я бачу, що людина уже не в силі доглядати за ними, я шукаю іншого господаря за такими ж критеріями. Цього разу володарем Пегаса я обрав тебе.

Коли Санта Клаус розповідав, ми підійшли до цієї прекрасної тварини, ніжка якої трохи кровоточила. У мене були випадки, коли доводилось рятувати поранених тваринок. Розуміючи, що Пегасу потрібна термінова допомога,  рішучо промовив:

– Звісно, я піклуватимусь про нього. Робитиму все необхідне. Зараз тваринці необхідно перепочити!

Санта Клаус зовсім не здивувався моїй відповіді. Різдвяний дідусь усміхнувся і сказав:

– Дякую тобі друже, бережи його. Ця тваринка надзвичайна.

Раптом з його уст пролунав гучний свист. Дев’ять оленів, наче пташина зграя, піднялись у небо. На їхніх шиях заспівали дзвіночки.

– З Різдвом тебе, я повернусь обов’язково. Голосно, крізь чудний сміх мовив Санта Клаус, і вирушив у подорож. Від його перебування не залишилось і сліду, тільки дивовижний олень та хмарки сріблястого пилу в повітрі.

Кілька хвилин я стояв, думаючи, що це був просто сон, і от-от я прокинусь. Мені здавалось, що у ту мить, що зі мною трапилось найбільше диво у світі. Так тривало до тих пір, поки крилатий олень не почав штовхати мене своєю голівонькою, нагадуючи про свою присутність. Повірити в те, що істотка, яку усі вважають казковою, опинилась у мене на подвір’ї в таку чудесну ніч, було неймовірно. З тих пір, як у нашому домі з’явився Пегас, я жодного разу не мав проблем з електрикою.  Уже двадцять років я не змінюю лампочки в домі, а вулична гірлянда світить навіть удень. Санта Клаус не помилявся, тваринка дійсно була надзвичайною. Я був настільки збентежений, що не запитав у новорічного гостя, чому у нього тепер десять оленів. Уже під час наступного візиту дідусь пояснив мені, що у зв’язку із збільшенням кількості населення на планеті, зросла кількість подарунків. Відповідно, підсилення йому було необхідним. Пегас чудово влився у його дружній колектив і в нашу сім’ю.

Тепер наша таємниця стала і вашою, мої любі друзі. Впевнений, що ви з гордістю будете берегти її. Так як це до цього часу робив я. Можливо і одного прекрасного дня, ви будете піклуватися про одного з оленів Санти.

Коли дідусь завершив розповідь Вінсент та Еллі сиділи нерухомо. Какао ніхто не куштував. Онучата слухали історію з неабиякою уважністю та довірою. В кімнаті панувала кілька секундна тиша, радісним вигуком її порушив Вінсент:

– Я завжди вірив, що Пегас особлива тваринка, ці крильця.. Я знав, що вони не прості.

За ним крізь посмішку промовила Еллі:

– Не хвилюйся дідусю,  ми збережемо рогатого і нашу таємницю. Думаю,  ще два помічники тобі не завадять.  Це означає, що тепер ми також можемо побачити Санту?

Дідуся дуже втішила така дитяча впевненість:

– Звісно, думаю Йому буде дуже приємно познайомитись з моїми маленькими компаньйонами. До речі, сьогодні сімнадцяте грудня. Він запізнюється, мабуть знову не вкладається в графік.

– Може ми зробимо для нього сюрприз. Давайте прикрасимо наш двір у новорічні мотиви,  – подала ідею маленька Еллі.

– Гарна думка! – підтримав малечу дідусь, я піднімусь на горище за прикрасами, а ви спершу одягніться й ідіть на вулицю.

В очікуванні дива окрилена дітвора, побігла у двір.

Містер Фішмен вийшов в слід за малечею. У повітрі він побачив вже знайомі хмарки блискучого попелу. Лісник одразу ж усе зрозумів. Поки він був з онуками, на його подвір’я навідувався Санта Клаус, він і забрав Пегаса на свої диво-санчата. В ту мить до Елвіса Фішмена підійшов Вінсент, хлопчик сумно проговорив:

– Дідусю, рогатого немає і Санти також. Чому Він не залишився хоча б на хвильку, я дуже хотів познайомитись з ним?

Дідусь погладив малого по голові і сказав:

– Вінсенте, не турбуйся, Санта Клаус знає про це. Перед Різдвом Він завжди спішить, у нього немає часу на розмови. От побачиш, коли Він привезе Пегаса, ви обов’язково поспілкуєтесь!

В ту мить підбігла Еллі, дівчинка простягла дідусеві червоний конверт, він був трохи липкуватий і пахнув карамеллю:

– Ось, я знайшла його у хатинці Пегаса, сказала дівчинка.

З усмішкою на обличчі дідусь розгорнув конверт. В ту мить з неба почав сипатись біленький сніжок. Містер Фішмен почав  читати в голос:

«Любий Елвісе, прошу вибачення за конверт. Я писав його на ходу, він був у мішку з цукерками. Ось уже двадцяте Різдво поспіль я дякую Тобі за те, що так благородно піклуєшся про мого Пегаса.

Як завжди, у мене багато подарунків і я вибився з графіку. Крім того, світло Полярного сяйва зараз дуже яскраве. Рухаючись хвилями цього світла, мої олені удвічі активніші.

З радістю вип’ю з тобою і маленькими онучатами чашку ароматного какао, але це буде після Різдва.  Цілую у дві щічки Тебе, Вінсента й Еллі.

Веселих Свят та хороших подарунків, з любов’ю Санта Клаус!!!

P.S. Цей сніг для вас. І ще одне, цього року Полярне сяйво, дивовижне як ніколи. Повір мені, діти будуть у захваті!! »

– Я ж казав, вигукнув Елвіс Фішмен, – закриваючи  конверт.

Вінсент та Еллі помітно повеселішали.

– Санта Клаус не може піти просто так, – сказав Вінсент.

– Я вірила у це, – гучно прощебетала Еллі.

– Що ж, я радий, що усе так завершилось, – спокійно промовив дідусь.

Тривалий час дітки та містер Фішмен стояли на вулиці. Вони милувались казковим снігопадом – прекрасним дарунком Санти, й уявляли як їхній Пегас стрибає хмаринками в різдвяній  упряжі, літаючи небесними просторами. Їхнє серце сповнювала радість й  хвилювання в очікуванні прийдешньої подорожі.

Через кілька хвилин сім’я Фішменів повернулася у дім. Поки Еллі вдруге розігрівала какао, Вінсент роздумував, як йому отримати північного оленя Санти. Хлопчик вирішив , що  після зимових канікул буде детальніше вивчати природу й стане бойскаутом. Він мріяв про це ще після того як вони з дідусем вперше потрапили у Науково-природничий музей Аляски. Малечу заполонила уява, у якій хлопчик рятував маленьких тваринок, досліджував навколишні парки та оточуючі їхнє місто гори. Від думки, щ це може стати реальністю серце маленького мрійника сповнювалось великою радістю й бажанням діяти. Вінсент хутко стрибнув з крісла, попрямував до дідуся.

Через декілька хвилин він з дідусем склав список речей, необхідних для мандрівки.

В подорож вирішили брати не багато: фотокамеру, теплий одяг, три розкладних крісла для зручності перегляду, матеріали для вогнища, ну і звісно різдвяні смаколики. Завдяки злагодженій роботі, чоловіки швидко зібрали все необхідне. Увесь багаж було компактно поміщено в улюблений автомобіль Елвіса Фішмена – Шевроле Імпала. Вінсент пильно вдивлявся на своє обличчя, що відображалося на чорній, блискучо-глянцевій поверхні машини. Зображення було настільки чітким, що хлопчик зміг порахувати кількість веснянок на обох щоках.

– Дідусю, коли я буду дорослим у мене теж буде такий автомобіль, тільки з відкидним верхом. Уяви собі, я зможу спостерігати за Полярним сяйвом, не виходячи з машини, – дотепно мовив хлопчина.

– Хороша ідея, повернемось експедиції й займемося пошуками моделі, – підтримав онука містер Фішмен

– Експедиція, це що?? –проникливо спитав Вінсент.

– Пригадуєш, ми дивилися фільм «Білий полон», в якому команда науковців вирушила на пошуки метеорита. Через важкі погодні умови, вони покинули свою науково-дослідну базу в Антарктиці й вісім прекрасних собак ?

– Звісно це ж такий крутий фільм. Мені з Еллі дуже сподобався. Я так переживав за цих собачок, – хвилююче відповів онук.

– Ну от, їхня мандрівка і називалась експедицією, – відповів Елвіс Фішмен.

У ту мить Вінсент відчував себе справжнім шукачем пригод, персонажем пригодницької історії. Істинний герой, подумав хлопчик, повинен мати допоміжні прилади для дослідження. Раптом його осяяла цікава думка, не гаючи часу він звернувся до містера Фішмена:

– Дідусю, можна взяти твій телескоп, він чудово поміститься на задньому сидінні біля Еллі?

– Синку, для чого тобі він? Щоб побачити Полярне сяйво прилади для спостереження не потрібні.

– Розумію, але згідно моїх розрахунків сьогодні над нами пролітатиме Пегас на санчатах, разом з Сантою. Я дивитимусь на небо крізь телескоп і зможу побачити їх.

– Яких це таких розрахунків? – спитав зацікавлений дідусь.

– Ну дивись, з листа від Санти Клауса, я зрозумів, що Полярне сяйво – це ніби стежинка якою рухаються олені нашого різдвяного гостя . Можливо, нам пощастить і він  прямуватиме саме тим маршрутом, де будемо ми, – говорив хлопчик пошепки.

Дідусь не міг перечити дитячій переконливості та цікавості. Вона була сильніша за холодний розум дорослого. Він спокійно кивнув головою і вирушив на кухню. За ним прибіг радісний Вінсент.

– Еллі, гучно промовив хлопчик, усе готово до від’їзду. Ми з дідусем помістили усе в автомобіль. Ледь не забув, потрібно взяти наш телескоп.

– Чудово, у мене теж усе готово. Я доповнила какао тертим шоколадом, спакувала кокосове печиво і взяла кілька пачок маршмеллоу. Розпалимо вогонь і будемо смажити. Це буде прекрасна мандрівка! – мрійливо сказала Еллі.

– Не мандрівка, а експедиція! – гордо виправив брат дівчинку.

– Що? – здивовано спитала онука.

– Нічого, поясню усе в дорозі! Немає часу на розмови.

– Ну як завжди, – ображено відповіла Еллі.

Дитячий діалог перервав дідусь:

– Годі вам малята, пийте поки гаряче. І цього разу мовчки, часу у нас дійсно мало.

– Воно надто гаряче, – можливо ти розкажеш нам ще якусь захоплюючу історію ? – спитав Вінсент.

– Ні- ні -ні, юначе, цього разу я не піддамся на ваші вмовляння! – люб’язно відповів дідусь.

Повітря сповнилось солодкавим запашним відтінком. Завдяки цьому аромату кухня перетворилася у справжню цукеркову майстерню. В кімнаті запанувала тиша, ледь-ледь  дочувалось легенькі дитячі похукування. Це маленька Еллі та Вінсент, намагаючись швидше впоратись з какао,  в такий спосіб студили духмяний напій.


[1] культовий американський автомобіль, випускається з 1958 р.

Сторінки: 1 2 3

Полярна Мандрівка

Про що співають птахи?

Полярна Мандрівка

Обережність не завадить

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->