Як Ярема своє щастя шукав

Ярема був єдиним сином у своїх батьків, які вже ніколи не думали, що у них народиться дитина. Проте Бог, до Якого молилися вдень і вночі, все-таки змилувався над ними й однієї літньої ночі послав їм хлопчика. Не довго вибирали ім’я дитині, не думали над його значенням. Тож вирішили назвати Яремою.

Ріс Ярема хлопчиною, якого цікавило все довкола. Батьки, як могли відповідали на всі його запитання за силою своїх знань. А коли син навчився читати книги й пізнавати з них мудрість, тоді сам почав переповідати батькові та неньці, що в них написано: де живе сонце, звідки приходить ніч, куди зникають на небі хмарки, чому зорі різні за величиною та забарвленням, як утворюється вітер… Найбільше йому подобалося розповідати про країни, які здавалися найкрасивішими, а життя у них – найліпшим. І вирішив одного дня Ярема пошукати своє щастя у них.

Не хотіли батьки відпускати єдину дитину в далеку дорогу, у подорож, з якої міг не повернутися. Та не перечили намаганням сина здійснити мрію – знайти своє щастя, якого не знайшов у своїй країні, у своїй місцевості, бо на всі їхні вмовляння, він відповідав посмішкою, однак від свого наміру не відступався ні на крок.

— Якщо знайду своє щастя — повернуся з ним, а коли не знайду – продовжу шукати, — запевнив стареньких.

Довелося відпустити рідну дитину, зібравши одного весняного дня для подорожі необхідне.

Як би не було важко, лячно, як би втома змушувала зупинятись, аби перепочити, Ярема не збирався повертатися додому. Коли ще йшов дорогами рідної країни, то йому співали солов’ї, іволги, шпаки, ластівки; рідна мова була сповнена барв, пісень, слів, які втішали слух, милували вічі. А як увійшов до чужої країни – змінилося все. Навіть повітря видалося йому неприємним, не було нічого, щоб нагадувало йому рідну Україну. Й хоча діти зі своїми батьками запрошували його до власних домівок, пригощали своїми стравами, співали своїх пісень, серце розум і сумління почали прохати Ярему повернутися.

— Ні, — відповідав щоразу, — нехай верблюди, крокодили, слони, страуси, павичі, зебри, жирафи банани, авокадо, ківі для мене є незнайомими, вірю, що знайду своє щастя, вивчу мову і заговорю нею до дівчини, яка приглянеться мені. А потім одружуся з нею, вона народить мені дітей і, будемо ми найщасливішими у світі.

Багато чи мало часу збігло з того дня, коли залишив Україну, село, батьків, друзів, але щоночі й навіть удень, коли засинав стомлений від різних робіт, знайомств, навчань, постійно снилися йому рідні місця, батько з ненькою, які прохали повернутися. Він часто почав згадувати їхні повчання, над якими раніше сміявся. Зате після довгої розлуки, усвідомлював свої помилки, плакав. І були його сльози найгіркіші за полин.

— Повернусь я додому, — повідомив одного дня пану новину, в якого жив.

Декілька днів не хотів той відпускати хлопця, якого полюбив наче рідного сина, мав щодо нього свої плани.

— Але ж у мене є свої батьки – рідні, хоч і старенькі, але мої, — пояснював йому. – Ні, не можу. Моє серденько рветься до них. Немає мого щастя ні у твоїй країні, ні у твоїй місцевості, ні у твоєму будинку. Не знайшов його ніде. Повернуся додому.

І пішов. Щоправда, за його працю, багатий пан насипав у мішок багато золотих і срібних монет, прохав повернутися, коли батьки помруть. Подякував Ярема, але нічого не обіцяв.

Поки йшов знайомими дорогами, заходив у будинки, в яких жили бідні люди. І в кожному залишав зароблені ним гроші. Тож коли дібрався до своєї країни, в його мішку залишилося по три золоті та срібні монети.

«Нехай вони залишаться мені на згадку», – вирішив.

Батьки з радістю прийняли Ярему, розцілували, обійняли, словом не дорікнули за неслухняність. На залишені гроші, син побудував новий будинок, навів лад на обійсті та допоміг деяким односельцям. Згодом одружився з дівчиною, яку зустрів у своєму рідному селі.

І зрозумів, що найкращого щастя, ніж жити у своїй країні, дихати рідним повітрям, слухати пісень птахів, яких не було там, де жив, спілкуватися рідною мовою – не було ніде й не буде. Бо навіть краплини роси, світанки, вечори, шум дощів, шелест листя, веселка у небі, — своє, рідне. Тут дихається легко і хвороби швидко минаються. От лише потрібно добре пошукати своє щастя – щастя, що завжди поруч.

Як Ярема своє щастя шукав

Крихта хліба

Як Ярема своє щастя шукав

Казка про

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->