Жив собі на світі один дракон. Вірніше – дракончик, тому що він був ще зовсім маленьким. Як і у звичайній родині у нього були тато та мама, а також брати і сестри. Тільки усі вони теж були драконами. Тато нашого дракончика славився на весь світ – він викрадав принцес. За все своє життя йому вдалось викрасти близько трьохсот двадцяти шести різноманітних принцес. І він дуже цим пишався. Він полонив принцес не тільки з усіх найближчих королівств, а й навіть з дуже-дуже далеких країн – Індії, Ірану та Австралії. Дракону пощастило...
Того року зима запізнювалась. Осінь посипала землю рясними дощами, тому діти, які не могли погуляти через калюжі, що швидше нагадували озера, сумно сиділи біля вікон і просили у неба снігу. Якось ввечері різко похолодало. Грізні дощові хмари змінилися на сиві-сиві. Та такі важкі, що здавалось, наче в наступну хвилину ці небесні мішки розірвуться, а на землю посиплеться сніг. Та зима не поспішала. Спочатку вона заморозила невеликі озерця,що залишились від довготривалих дощів. — Ура, ковзанка! — кричали діти, які поспішали додому з садочків і шкіл. Малюки хапались за руки батьків чи...
Художник – Олена Міросєдіна
Була пізня зимова ніч. Перед святом хмаринки щедро посипали земля сріблястим снігом, а морозець старався, щоб його малюнки на шибках були неперевершеними. В теплих оселях люди вбирали ялинки дощиком та різнобарвними кульками, клали на стіл цукерки і мандарини. І в кожне вікно заглядали діти. Всі чекали його. Дід Мороз у цю хвилину сідав у свої сани. Новорічна ніч вже засвітила свої вогники – зіроньки. Старенького чекала важка робота – всім дітлахам привезти подарунки. Саночки легенько поїхали по сніжному покривалу… Час минав дуже швидко. Мішок Діда Мороза вже наполовину опустів, коли...
Жили собі два індійські слони – найкращі в світі друзі. Час від часу вони, звичайно ж, сварилися і навіть по кілька днів не розмовляли після цього. Вони ображались один на одного, надувались, як великі кулі, і робили вигляд, що бачать один одного вперше в житті, а то й взагалі не бачать. Навіть тоді, коли стояли, притулившись боками один до одного. І могли стояти ображеними дуже довго – два дні чи навіть тиждень. А це ж страшенно нудно – ось так стояти. І тоді вони придумали одну штуку: той з них, хто...
Дві баби й сорока — то вже ярмарок. А ось так виглядає завершений варіант. Автор ілюстрацій – Марися Рудська
Наступного дня Морквинка хизувався перед дітлахами оновленими ногами. — Мені здається, що у сніговика за ніч ноги виросли, — сказав Мишко. — Та й живіт додатково снігом покрився, — засміявся Василько. — Мабуть, вчора вітер трохи постарався, — здогадалась Наталочка. Пора була діткам обідати, тому сніговичок залишився сам. Навть Рудько побіг шукати щось їстівне. Сніговичок обережно подивився довкола. Поблизу дитячого майданчика двоє хлопчиків метушилися в снігу. Незабаром біля них лежали снігові кулі, а за мить вони перетворилися в сніговика. “Ура, — зрадів Морквинка, — у мене буде ще один друг!”...
Йому показали чорні простори його Всесвіту і сказали: “Твори! Ти на це заслужив”. Творчість була найціннішим дарунком у цілому світі. Він окинув оком темряву довкола і сказав: “Світло”. Його Всесвіт почав пульсувати всеможливими відтінками світла … Що було далі, ви знаєте. Він радів, неначе дитина, кожній новій травинці і комашці на одній зі своїх найкрасивіших планет. Але з кожним днем задоволення від творчості зменшувалось, адже у нього все виходило бездоганно. Він хотів подивитися, як творить хтось інший, розділити з ним це чудове вміння. Тоді він створив істоту, подібну до собе...
На дуже далекій Півночі, де зима панує цілий рік, було Снігове містечко. І жили там невеличкі снігові люди. А чому снігове? Бо більше нічого не було, з чого можна було побудувати собі домівки. Так і жили снігові люди у хатинках зі снігу. Та їм зовсім не було холодно. Щоб зігрітися, вони пили тепле какао. А вогнище палили на великій міській площі, одне для всіх. Для цього Дід Мороз, який жив неподалік, присилав їм в’язанки дрів. А снігові люди у знак подяки допомагали дідусю робити подарунки для дівчаток і хлопчиків. Вони...
Того вечора Морквинка дуже переживав через зіпсовані ноги. Яким його побачать завтра малюки, що ліпили сніговика кілька днів тому?! Вони щоранку обдивлялись, чи все гаразд. А тут нема пів ноги. Та гіркі думи забулися, як на ніс-морквину сіла сніжинка. Така маленька, біла та легка. А який гарний у неї візерунок! Поки сніговичок розглядав крихітну гостю, її сестрички приземлилися і на мітлу, і на капелюха. А потім як посипало! Сотні, тисячі малесеньких сніжинок все летіли і летіли вниз, ховаючи під собою дерева, лавочки, гойдалки, дахи будинків. І коробку, у якій спав...
