Подарунок

Була пізня зимова ніч.
Перед святом хмаринки щедро посипали земля сріблястим снігом, а морозець старався, щоб його малюнки на шибках були неперевершеними.
В теплих оселях люди вбирали ялинки дощиком та різнобарвними кульками, клали на стіл цукерки і мандарини.
І в кожне вікно заглядали діти. Всі чекали його.
Дід Мороз у цю хвилину сідав у свої сани. Новорічна ніч вже засвітила свої вогники – зіроньки. Старенького чекала важка робота – всім дітлахам привезти подарунки.
Саночки легенько поїхали по сніжному покривалу…
Час минав дуже швидко. Мішок Діда Мороза вже наполовину опустів, коли прийшла черга зайти до маленької Віри. Дівчинка була дуже рухливою. Вона ще не вміла писати, тому Дід Мороз не знав, що їй подарувати.
Яке було здивування старенького, коли він знайшов під ялинкою подарунок. Дитячий малюнок бородатого старого в червоному одязі сильно нагадував дідуся, що схилився над ялинкою.
“Така мала, і так добре малює,” – подумав Дід Мороз.
Він витяг зі свого здоровенного мішка кольорові олівці та фарби і поклав це все на місце, де його самого чекав подарунок.
Портрета він акуратно склав до кишені.
А наступного ранку Віра роздивлялась олівці і фарби.
– Добре, що я намалювала Діда Мороза. Він приніс мені найкращий подарунок, – хвалилась маленька.
А олівці і фарби справді були найкращими – олівці не списувались та не ламалися, а фарби ніколи не закінчувались.
Тільки ніхто з людей не знав, що у домівці Діда Мороза на самому видному місці з тої новорічної ночі висів портрет господаря, намальований маленькою дівчинкою, що вірила у дива.

 

Автор – Марія Солтис-Смирнова.

Слон і Слон. Про дружбу і велику мушлю.

Слон і Слон. Про дружбу і велику мушлю.

Надіслати коментар

<-- -->