Матуся покликала дівчинку до вікна: – Дивися, доцю, перша зірка зійшла! Маленька вже добре знала, що це означало: можна було б сідати вечеряти. Тим більше, що на столі вже давно красувалась макітра з кутьою, яку вони ще зранку вдвох з мамою почали готувати. І хоча Іринці було всього чотири рочки, дівчинка старанно перебирала горіхи і намагалась розтерти мак. А тепер можна було вже і вареники та картоплю викладати на стіл, не забувши до них виставити грибну підливу та юшку. Ох і сильно любила маленька Іринка грибну юшку, особливо з тих...
Свято Миколая
Саша сонно потирала оченята. А так не хотілося йти у ліжечко. Мама казала, що сьогодні чарівна ніч, коли Дід Мороз розносить діткам подарунки і кладе їй під ялинку. Але сон підкрався непомітно, тому тато переніс крихітку на ліжко. Вона солодко посміхнулась уві сні, і батьки залишили дівчинку. Тільки Сашуня прокинулась. Ріжок місяця заглядав у віконце, мерехтіли зірочки… А під ялинкою, крім коробки, лежала велика червона рукавиця. «Це ж дід Мороз забув!» — подумала Саша. «Він замерзне! Треба йому рукавицю повернути.» І маленька, накинувши прямо на піжамку комбінезона вибігла на вулицю...
Далеко-далеко на Півночі, де Дід Мороз цілий рік майструє малятам іграшки, одного разу відбувся справжній переполох. Звідкись не візьмись, під крижаною хатинкою Мороза з’явилась дівчинка, та така маленька, що ще не вміла сказати, хто її батьки і як там опинилась. Тому взяв її дідусь до себе. Він робить подарунки, а Малинка (так себе крихітка називала) ними гралась. Машинки і літачки після одної гри перекочовували у яскраві коробочки і пакуночки, щоб на Новий Рік опинитися під ялинкою у якогось хлопчика. А от лялечки… Маленька їх і переодягала, і купала, і годувала,...
Була пізня зимова ніч. Перед святом хмаринки щедро посипали земля сріблястим снігом, а морозець старався, щоб його малюнки на шибках були неперевершеними. В теплих оселях люди вбирали ялинки дощиком та різнобарвними кульками, клали на стіл цукерки і мандарини. І в кожне вікно заглядали діти. Всі чекали його. Дід Мороз у цю хвилину сідав у свої сани. Новорічна ніч вже засвітила свої вогники – зіроньки. Старенького чекала важка робота – всім дітлахам привезти подарунки. Саночки легенько поїхали по сніжному покривалу… Час минав дуже швидко. Мішок Діда Мороза вже наполовину опустів, коли...
На дуже далекій Півночі, де зима панує цілий рік, було Снігове містечко. І жили там невеличкі снігові люди. А чому снігове? Бо більше нічого не було, з чого можна було побудувати собі домівки. Так і жили снігові люди у хатинках зі снігу. Та їм зовсім не було холодно. Щоб зігрітися, вони пили тепле какао. А вогнище палили на великій міській площі, одне для всіх. Для цього Дід Мороз, який жив неподалік, присилав їм в’язанки дрів. А снігові люди у знак подяки допомагали дідусю робити подарунки для дівчаток і хлопчиків. Вони...
А ти знаєш про святого Миколая? Саме про того, що дітей любить і подарунки слухняним діткам під подушку кладе? Сидить святий цілий рік високо на небі, на великій хмарині. Звідти він дивиться, як поводяться діти на землі. І про кожного хлопчика і дівчинку Миколай записує в блокнот: всі добрі справи та пустощі. І, коли останніх більше, святий замість подарунка привезе такій дитині різочку. Але, якщо бешкетник гарно попросить, може й цукерку під подушку покласти. Але про все по черзі. Сидить святий Миколай, спостерігає, записує. От уже й список слухняних дітей...
Був тихий зимовий вечір десь у середині грудня. На великому ліжку сиділи мама з маленькою дівчинкою Софійкою. Їй вже було аж два рочки, і маленька дуже любила, коли матуся розповідала їй казочку. Та сьогодні мама розказувала не звичайну казку, а легенду про святого Миколая, адже через кілька днів свято і Миколай має принести Софійці подарунок, бо вона була дуже слухняною дівчинкою. – Святий Миколай, – розпочала матуся, – захисник всіх подорожніх і дітей. Давно-давно, жив хлопець Миколай. Був він сирота. Його батько й мати померли, залишивши синові велике майно. Мав...
У зеленому хвойному лісі жило багато ялинок. Всі вони були різного віку та росту. Наближалось свято Нового року. Саме до цього свята у ліс приходили люди і вирубували ялинки. А ті були раді, що, хоч і висохнуть, та побачать свято. Між великих і гарних ялинок вже кілька років росла невеличка смерічка. Вона була така непримітна, що ніхто з людей і не глянув на неї. Та пройшло кілька годин, і довкола неї не залишилось жодної ялиночки. Всіх їх забрали люди. Смерічка стала сумувати: – Невже, я не гарна? Невже не заслуговую...
На вулиці вже панувала зима, перетворивши озеро в каток, вкривши землю легким сніговим покривалом, який на холодному сонці переливається всіма кольорами веселки. У маленькому містечку поблизу лісу стояла невеличка хатина. Там жили двоє маленьких діток, хлопчик Ігорчик і дівчинка Зорянка. Вони дуже любили гратися в снігу. Цього ранку вони вискочили на вулицю і почали ліпити сніговика. Він мав стояти цілу зиму. А ще сніговик мав підтвердити, що Ігорчик та Зорянка були слухняні, щоб Дід Мороз приніс їм подарунки. Так казала матуся. Діти кілька годин ліпили це диво. І результат був...
