Про сніговика
На вулиці вже панувала зима, перетворивши озеро в каток, вкривши землю легким сніговим покривалом, який на холодному сонці переливається всіма кольорами веселки.
У маленькому містечку поблизу лісу стояла невеличка хатина.
Там жили двоє маленьких діток, хлопчик Ігорчик і дівчинка Зорянка.
Вони дуже любили гратися в снігу.
Цього ранку вони вискочили на вулицю і почали ліпити сніговика.
Він мав стояти цілу зиму.
А ще сніговик мав підтвердити, що Ігорчик та Зорянка були слухняні, щоб Дід Мороз приніс їм подарунки.
Так казала матуся.
Діти кілька годин ліпили це диво. І результат був прекрасним.
На голові сніговика була шапка-відро, замість носа красувалась морквина, у сніговій руці – справжня мітла.
Задоволені брат із сестрою пішли обідати.
А сніговик, коли залишився сам, гордо підняв голову і посміхнувся.
Йому дуже сподобались дітлахи. Вони навіть поставили його так, щоб не перегрівався і розтанув.
Ввечері морозець, як завжди, почав обхід по володіннях зими, бо був її помічником.
Добрим людям він розмальовував шибки казковими сюжетами та насилав на них міцні й солодкі сни.
Мороз ще здалека побачив нового сніговика. Він чемно привітався і запитав:
– Чи хороші і слухняні діти, що тебе зліпили?
– Так, вони, хоч ще малі, але слухаються маму, не сваряться між собою і завжди гарно поводяться. Будь ласка, нехай їм сняться лише добрі сни.
– Домовились, Ігорчику та Зорянці шибки кожного ранку будуть розповідати нові казки з допомогою малюнків.
Кожного ранку діти бігли до вікна, щоб роздивитися морозові малюнки, Вони так любили ці незвичайні візерунки, де можна було б роздивитися і квіти з деревами, і цікавих звірів, і доріжки, що вели кудись в далечінь.
А на Новий рік Ігорчик та Зорянка допомагали мамі прибирати вдома та наряджали ялинку.
Ввечері перед сном вони побігли до сніговика, щоб замовити Діду Морозу подарунки.
А потім пішли спати.
Вранці на вікні була намальована прикрашена ялинка, під якою ховались подарунки.
І справжні подарунки лежали під ялинкою у вітальні.
Братик з сестричкою побігли хвалитися подарунками до сніговика, дякуючи і йому, а також передали “велике спасибі” Діду Морозу.
Після Нового Року мороз вже не був таким сильним. Але все одно кожного вечора розмальовував шибки та насилав солодкі сни на хороших людей і слухняних дітей.
А сніговик простояв до теплої весни, бо Ігор та Зоряна добре за ним доглядали.
Автор – Марія Солтис-Смирнова.
