Лісова красуня

У зеленому хвойному лісі жило багато ялинок.

Всі вони були різного віку та росту.

Наближалось свято Нового року.

Саме до цього свята у ліс приходили люди і вирубували ялинки.

А ті були раді, що, хоч і висохнуть, та побачать свято.

Між великих і гарних ялинок вже кілька років росла невеличка смерічка.

Вона була така непримітна, що ніхто з людей і не глянув на неї.

Та пройшло кілька годин, і довкола неї не залишилось жодної ялиночки.

Всіх їх забрали люди.

Смерічка стала сумувати:

– Невже, я не гарна? Невже не заслуговую на свято, – думала вона.

Тут на новоствореній галявині почали збиратися звірята: зайчики і білочки, рогаті олені, польові миші і навіть лисиці, а в повітрі пролітали великі сови і маленькі горобці та синички.

– Яка гарна смерічка. І чого ми не помічали її раніше? – вигукнула сова.

– Довкола неї росли більші ялинки, тому вона здавалась всім непомітною, – відповіло зайченя. Воно знало про смерічку, бо часто ховалось під нею.

– Тоді прикрасимо її. Тим більше, що довкола багато місця. Буде де і хоровод поводити.

Звірі почали зносити прикраси. У них не було різнобарвних кульок, золотистого дощику і цукерок, як у людей. Тому білочка принесла шишки та горішки, а з неба присипало трохи снігом, і маленька смерічка перетворилась у справжню лісову красуню.

А звірята раділи: співали пісень, водили хоровод довкола ялинки і просто веселились.

Адже під час свята і ворожнеча забувається.

Незабаром і Дід Мороз подарунки привіз.

Всі раділи.

А найбільше смерічка, адже вона була святково одягнута.

Це був її перший Новий рік.

Автор – Марія Солтис-Смирнова.