Казка про святого Миколая

Був тихий зимовий вечір десь у середині грудня.

На великому ліжку сиділи мама з маленькою дівчинкою Софійкою.

Їй вже було аж два рочки, і маленька дуже любила, коли матуся розповідала їй казочку.

Та сьогодні мама розказувала не звичайну казку, а легенду про святого Миколая, адже через кілька днів свято і Миколай має принести Софійці подарунок, бо вона була дуже слухняною дівчинкою.

– Святий Миколай, – розпочала матуся, – захисник всіх подорожніх і дітей.

Давно-давно, жив хлопець Миколай. Був він сирота. Його батько й мати померли, залишивши синові велике майно.

Мав Миколай дуже добре серце і хотів допомогти всім довкола.

Під покровом ночі Миколай брав на плечі мішок з харчами, грошима і одягом та йшов до осель бідняків. А там підкидав подарунки у вікна.

Дуже любив він дітей, тому вони найпершими отримували подарунки.

Але не забував і про вдів, сиріт і інших нужденних.

Минули роки. Миколай став священником, а далі і єпископом. Всі шанували і любили його за доброту, за ласкавість і мудрість. А про діток він і далі не забував. Як тільки довідувався, що якась дитина в біді, зараз ішов до неї з потіхою й подарунками.

Коли помер Миколай і його душа стала перед Господнім престолом, Господь спитав:

-Чого бажаєш, мій Миколаю, в нагороду за добре життя на землі?

– Нічого не бажаю, – відповів Миколай, – тільки дозволь мені, Боже, сходити час від часу з неба на землю й відвідувати дітей.

Усміхнувся ласкаво Господь і сказав:

– Знав я, яке буде твоє прохання. Щороку в день своїх іменин зможеш сходити на землю.

А на землі пам’ять про Миколая не завмерла. Всі пам’ятали про його добрі діла, про його святе життя, і тому Церква його святими назвала.

Та й на небі Миколай не сидить та відпочиває: він то подорожніх від хуртовини рятує, то пожежу допомагає гасити, то на морі шторм зупиняє. Допомагає людям, як може.

У ніч з 18 на 19 грудня в оселі, де живуть діти, нечутно приходить Миколай і так само нечутно кладе переважно під подушки, а іноді у черевички сплячої малечі жадані дарунки. І що характерно – саме ті дарунки, які собі намріяли слухняні хлопчики й дівчатка.

Взагалі-то напередодні чарівної ночі потрібно написати лист-прохання до святого, покласти записку на вікно і сподіватися на здійснення мрії: Чи то Ангел, чи то яка пташка той лист забере. І Миколай точно знатиме, чого від нього сподіваються. Але якщо малюк ще цілком не писемний, то святий і так здогадається.

А що чекає неслухняних? Ну, таких в Україні геть мало. Якщо трапляються, то їм дістається різочка, але тоненька і не довга. А якщо мама й тато дуже попросять Миколая, то попри різочку святий все ж покладе бодай цукерку чи помаранчу. Хіба би дитина зовсім не вірила в чудо. Є ж пісенька для святого Миколая: «Ой, хто, хто Миколая любить, ой, хто, хто Миколаю служить, тому святий Миколай у всі часи помагай».

Коли матуся закінчила розповідь, Софійка сонно посміхнулась і заснула.

А вранці прокинулась з гарним настроєм – їй наснився святий Миколай, який запитував, що подарувати цій маленькій красуні.

Софійка попросила, крім улюблених цукерків, коника, на якому можна гойдатися.

А завтра вже свято.

Дівчинка цілий день допомагала мамі, була слухняною.

А ввечері, коли лежала в ліжечку, довго не могла заснути і чекала святого.

Тільки-но вона заплющила оченята, як до кімнати зайшов Миколай – сивий дідусь з добрими очима. Він поклав маленькій під подушку ласощі, а коника тихенько поставив біля ліжечка.

Поправив ковдрочку і вирушив далі. Бо святому потрібно було обдарувати всіх дітей!

А вранці з кімнати Софійки не почулось ” МАМА!”

Там лунав дзвінкий дитячий сміх. А мама, прийшовши до донечки заспівала: “Ой, хто, хто Миколая любить…”

 

Автор – Марія Солтис-Смирнова.

Дарунок із неба

Дарунок із неба

Іде святий Миколай

Іде святий Миколай

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->