Баба снігова

Наступного дня Морквинка хизувався перед дітлахами оновленими ногами.
— Мені здається, що у сніговика за ніч ноги виросли, — сказав Мишко.
— Та й живіт додатково снігом покрився, — засміявся Василько.
— Мабуть, вчора вітер трохи постарався, — здогадалась Наталочка.
Пора була діткам обідати, тому сніговичок залишився сам.
Навть Рудько побіг шукати щось їстівне.
Сніговичок обережно подивився довкола.
Поблизу дитячого майданчика двоє хлопчиків метушилися в снігу.
Незабаром біля них лежали снігові кулі, а за мить вони перетворилися в сніговика.
“Ура, — зрадів Морквинка, — у мене буде ще один друг!”
Він мрійливо задумався, як довгими зимовими ночами вони будуть ходити по подвір’ю, спостерігаючи за зірками, як тут:
— Та з такими губами це не сніговик! Це снігова баба! — зрадів один малюк.
“Дівчина! А з дівчатами гуляти можна?” — розгубився сніговичок.
Потім Морквинка бачив, що їй волосся принесли.
“Гарненька така здаля. Як би ближче подивитися?”
— Гав! Гав! Я вже тут! — оповістив цуцик.
Він подивився за поглядом білого товариша:
— Ура, ще один сніговик! — зрадів Рудько.
— Це снігова баба, — відказав сніговичок.
— Треба ввечері познайомитись.
Але цей вечір тягнувся дуже повільно.

 

Автор – Марія Солтис-Смирнова.

Казка про творчість

Казка про творчість

Баба снігова

Дві баби і сорока

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->