Як Снігуронька в гості до діток їздила

У тому році до крижаної хатинки Дідуся Мороза надходило стільки листів, що пошту розбирали і всі лісові звірятка. Білочки і зайчики розносили листи до сов і сорок, бо ті вміли читати.

А робота в Сніговому містечку кипіла серйозна: всім діткам подарунки підготувати. Тому в святкову Новорічну Ніч у срібні сани дідуся сіла й його маленька помічниця — Снігуронька. 

Їздили санчата з подарунками довго. Зоряна ніч підходила якнайкраще для такої веселої подорожі, бо дзвіночки на санях радісно співали.

Аж ось Дід Мороз зупинився, покликав онуку з собою, взяли вони подарунки і пішли. Розкидані під ялиночкою чисті аркуші паперу лежали поруч з малюночками ялинки, подарунків, сніговика.

“Тут живуть маленькі художники.” 

Снігуронька так захопилась оглядом малюнків, що геть забула про те, що в будинку тепло.

З її шубки на чистий листочок впали кілька краплинок. Але намальований сніговичок так сподобався гості, що вони взяла картинку в руки.

— Онучко, — покликав Дідусь.

І вона так швидко повернулась, що наступила ще на один аркуш. Під ялиночкою височіла купка подарунків, коли вони пішли геть. А краплинки і сліди на папері почали сохнути.

І маленькі художники, що жили у цьому будинку, вранці побачили диво-картинки — замість крапельок сяяли сніжинки, ніби справжні, на сонці; від долоньки Снігуроньки залишилась хмаринка, яка то хмурилась, то посміхалась; а на місці ніжки було замерзле озеро. Довкола нього діти намалювали ліс, зверху сонечко, і озеро заіскрилось у промінні.

Ось такий подарунок несподівано залишила після себе Снігуронька.