День народження Морквинки

За цю чарівну ніч земля побіліла. Сніг вкрив пухкою ковдрою чорні зорані поля, пожовклу траву, нарядив у білосніжні шубки дерева і кущі, сховав від посторонніх очей нірки лісових мешканців.
Коли зійшло сонечко, подвір’я нагадувало розкриту скриню з діамантами. Сніжинки-камінці в проміннях вигравали всіма барвами веселки.
Але цю красу мало хто помічав. На вулиці було пусто.
Сніжинки так би й лежали нерухомо цілий день, якби вітерець-пустун не затіяв нову гру. Він почав легенько дмухати то в один бік, то в інший, підіймаючи тисячі крихітних сніжинок і опускаючи їх в іншому місці.
І тут почувся стук. Двері під’їзду так голосно стукнули, що вітер на мить зупинився, а маленькі сніжинки полетіли під ноги Василька.
— Наталю, Мишко, Оксанко! Ну де ви там?! — нетерпляче прокричав він.
Діти повибігали слідом.
— Пропоную зліпити сніговика, — сказав Мишко.
Відразу ж закипіла робота.
Мишко катав найбільшу кулю.
Василько майже не відставав від друга.
Оксана ліпила голову.
А Наталя — руки.
— А де ставити будемо? — спитали дівчатка. — Бо, якщо сонце світитиме, він розтане.
— В тіньочку-холодочку. Отам, на куті, — мовив Мишко.
Ще через кілька хвилин сніговик був готовий.
— Чогось бракує.
— Мітли в руки, — крикнув Василько, вставляючи в руки велику гілляку — мітлу.
— А очі? — спитала Наталочка. Вона була найменшою, тому дотягнутися навіть до рук сніговика не могла.
У хлопчачих кишенях знайшлися невеличкі скельця зеленого кольору.
— А я несу ніс, — крикнув здалека Іванко.
За мить поміж очей красувалася справжня морквинка.
— Як гарно, — тихенько мовила Оксанка.
Мишко паличкою намалював сніговику рота.
— Обідати, — почулося з якогось вікна, і всі діти побігли в теплу домівку.

 

Автор – Марія Солтис-Смирнова.

Слон і Слон

Слон і Слон

Ім’я для сніговичка

Ім’я для сніговичка

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->