У далекому лісі, серед високих дерев, жив маленький світлячок, на ім’я Іскринка. Він був такий малесенький, що навіть коли світив своїм крихітним ліхтариком, то ледве міг освітити собі дорогу. Але серце його було велике й сповнене мрій. Іскринка вірив, що одного дня зможе запалити цілий світ своїм світлом. Щовечора, коли ліс занурювався в темряву, світлячки збиралися разом і літали між деревами, співаючи свої пісні й запалюючи м’яке світло для ночі. Але Іскринці завжди здавалося, що його світло не таке яскраве, як в інших. Він дивився на своїх друзів і думав,...
Ох, яке ж диво зварила Ориська — варення не варення, а правдиве закляття в горщику! Бурштинові грушеві скибочки, ніби сонячні осколки, грали собі в солодкому нектарі, а заморожена вишня додала тій бурштиновій казці рубінового Ориська тим варенням не тільки гостей частує, а й від прикрощів ліки має. Каже: «З’їж ложечку бурштиново-рубінового варення — й печалі розтануть, як сніг на весняному сонці!» Може, й тобі спробувати зварити? Ось рецепт Орисьчиного бурштиново-рубінового варення з вимочуванням груш у содовому розчині: Інгредієнти: Приготування: Крок 1: Підготовка грушГруші наріж скибочками, як наче херсонський кавун. Розчини...
Настав ранок. На дворі почали жваво цвірінькати птахи. Легкий вітерець гойдав дерева у саду. Сонце повільно підіймалося над селом, торкаючись верхівок дерев та старенької хатинки. Теплі сонячні промінці зазирнули до кімнати. Вони весело побігли по стіні та розбудили бабусю Олиту. Вона прокинулася у чудовому настрої, адже до неї приїхали її любі онуки — Ярина та Левко. Причепурившись, бабуся поспішила на кухню, щоб приготувати малечі сніданок — їхню улюблену страву. Поки бабуся смажила млинці, дітлахи ще спали у своїх ліжечках, вкриті ніжними, мов пір’їнками, ковдрами. А прокинулися вони, коли кімнату наповнив...
— Ми працюємо, навчаємось, в дитячих садочках розвиваємося, але наприкінці року разом збираємося, щоб підсумувати досягнення, сказати один одному: “Дякую за все”, — емоційно ділилася з Богданкою її бабуся за вечерею. Вона приїхала до Богданки й мами Яни на увесь тиждень, тож можна було вдосталь поспілкуватись, хоч і багато чого каже бабуся, завжди приказку додає: “краще недоговорити — ніж переговорити”. А Богдана сидить і слухає, до чого дотепні історії знає її бабуся Людуся. — Десь далеко-далеко від нас, у засніженій Лапландії також кипить робота: Санта і його помічники майструють подарунки,...
Хочеш, я познайомлю тебе з одним хлопчиком? Його звуть Василько. Він ніяк не міг вивчити цифри, хоча й дуже намагався. Одного разу, коли він знову старанно вчився рахувати, хлопчика обійняв сон. Василько побачив себе на каштановій алеї парку. Він озирнувся навкруги: поруч нікого не було. Тільки за деревом майоріла якась чудернацька фігура. Хлопчик полюбляв збирати каштани й невдовзі знайшов один. В ту ж мить фігура вийшла з-за дерева і Василько побачив витончений стовпчик з носиком. «Я — цифра 1», — мовив стовпчик. «Ти гуляєш на самоті й знайшов один каштан....
Собака приплентався на край високого урвища над морем. Взагалі він став собакою не так й давно. Пес ще добре пам’ятав себе юнаком — сильним і статним. Юнак цей був принцом свого Королівства, любив бали, полювання та лицарські турніри, доки підступи, змови й чаклунство самозваних претендентів на престол не перетворили його на того, ким принц став тепер. Коли брудний і голодний пес знаходив затишне містечко, він мріяв про Кільце Справедливості. Це був найголовніший та найлегендарніший артефакт Королівства. Той, хто знайде його, одразу ж поновлював справедливість щодо себе й інших. Тому поводитись...
Жила-була в лісі сова. У неї була одна проблема: вона дуже боялась ночі. Вночі навколо нишпорили вовки, ведмеді та ще бог знає хто (сові навіть лячно було уявити, хто це відкидає ночами такі величезні тіні). Їй було так боязко, що вона навіть не могла заснути, ховаючись у гілках. Бідній пташці весь час здавалося, що її ось-ось знайдуть та… Вона заплющувала очі і трусилась від жаху до самісінького ранку. Вдень ліс не здавався їй таким небезпечним і сон здолав її до вечора. Тієї ночі сова перелякалась особливо сильно, тому що просто...
Ліна, мати Мирослава, зайшла до хати. Тобто, вона зайшла у їхню орендовану квартиру, але за звичкою вони називали її хатою, як раніше називали свій Дім. — Мамо, ти заледеніла? — Я сьогодні Леді Ліна. — І можливо ти схожа на снігову бабу або мадам. Краща версія — мадам, бо старшого віку я мамі не дам. Схоже, що в мами був гарний настрій, тому що замість того, щоб образитись вона почала наспівувати французьку пісеньку: — Та-дам, та-дам, та-дам… — Це, добре, бо не в кожної мами є почуття гумору, — подумав...
Санчата несли наших друзів з гори так швидко, що сніг заліплював їм очі. Вони сиділи один за одним, Мирослав сьогодні керував санками, Богданка трималася за його спину, полози розсікали сніговий шлях, але дітям було радісно. Народним іграм та забавам завжди є місце напередодні зимових свят. Богданка вирішила пожартувати й закрила Мирославчику очі долоньками, мить — і санчата в’їхали у сніговика, якого зліпили інші діти. — Все приїхали, аварія, пішли рятувати постраждалого, він хоч і снігова, але людина, — пожартував і першим стрибнув на ноги хлопець. — Пробач нам, Єті, —...
Мирослав натискав кнопку дзвінка, навіть через двері було чути, як цей дзвіночок сповіщає про прибуття гостя. Богданка відкрила майже одразу, вона була сьогодні навіть вище за хлопчика. — Оце ти за ніч так підросла? — аж закашлявся від несподіванки Мирославчик. — Еге ж — виросла, аж на висоту моїх ковзанів! І після цих слів обидва дивилися на ноги дівчини, які були взуті у білесенькі новесенькі ковзани із золотими сніжинками. — Яка краса, Богданко! — А головне, що я в них завтра буду кататися! Ти знаєш, що в місті на цілий місяць відкривають льодовий майданчик біля головної...