Казка про любов

-1-

Чорні стіни, чорний ганок,
Чорні голочки шпилів …
На бескиді Чорний замок –
Гордий принц у башті жив.
Полювать пішов він в пущу.
Вийшов Чахлик Невмирущий.
Загорілася земля,
Бо на батька-короля
Чахлик-принц пішов війною,
Та злякав душею злою
Навіть власних вояків
І у замок відступив.
Рік іде … минає другий.
Повтікали з замку слуги.
Поховалися в траві
Й повтікали вартові.
Вкрився мохом чорний ганок.
Спорожнів величний замок.
Між зубців похмурих стін
Чахлик в нім живе один.
Сам марою йде по стінах,
Сам шукає смак у винах.
Сам собі слуга і пан:
Носить в ковтюхах жупан,
В темних плямах ногавиці,
Рвані мешти й рукавиці…
Від нудьги наплів сильців,
Ловить ґав та горобців.
Жде гостей … дарма чекає,
Бо ім’я його лякає.
Перехожі та купці
Оминають стіни ці.
Лють пройма безсмертне тіло.
Ждать гостей йому несила.
Потребує замок рук,
Та не люблять слуги злюк!
– Украду собі я рівню –
Цар-Горохову царівну.
Як не хоче взнать ножа,
Хай мене порозважа!

-2-

У Гороховім палаці
Чари, повнії вина.
Стіл багатий, співи, танці …
Не танцює лиш одна,
Бо одній з принцес-дочок
Йшов п’ятнадцятий рочок.
За звичаєм мусив тато
Зятя царству вибирати,
Та хотіло знать дівча,
Що їй доля визнача.
Чарівлива, наче віла,
Наче крапелька, легка,
Між гостей вона ходила,
Виглядала жениха,
Бо з своїх й чужих країв
Сім явилось женихів.

Принц Гоморський ходить паном,
Гордий: „Цар майбутній ми!“
Ян лічити зорі стане,
То зіб’ється на семи.
Семиградський принц Бутон
Всіх розштовхує, мов слон.
Віднаходить всюди гріх,
Слуг ганяє, як своїх.
Лає їх, мов конюх Гриць,
Хоч насправді можний принц.
Увібрався в шовк, сап’ян
Син царя Івана Йван,
Чемний хлопець та плечистий …
Ген кричить: „Пиріг – мов тісто“,
Наче півень, принц-грузин,
Позашлюбний царський син.
У куточку принц Содом
Заливається вином.
Принц останній … як він смів?
Він напроти неї сів!
Погляд груди пропікає,
Зизе око не моргає …
– Мамо, що то за один?
– Короля Салмона син!
Він із батьком «глек розбив»,
В замку власному засів.
Ми на нього не чекали,
Та від столу не прогнали,
Хоч про нього є чутки,
Дуже схожі на казки …
Не хвилюйся: тата власть.
Він тебе йому не дасть.

Другий день. Година рання.
Кличуть сурми: „Полювання!
Принци, графи, не лежіть,
Молодецтво покажіть!
Найславнішому – дарунок,
Царської дочки цілунок!“

Принци в діви на очах
Розбрелись по чагарях.
Короля Салмона син …
Чом не ловить вепря він?
Раптом – стріли з напівмряки:
Налетіли розбишаки.
В крик цариця, свита – в бій,
Цар за лук вхопився свій.
Б’ються – слава чи загин.
Діву хап Салмона син!
Втричі більшим став на зріст,
У кущі її поніс.
– Захистіть мою дитину!
Цар сім стріл пустив у спину,
Та не скута та стріла,
Щоби Чахлика взяла.

-3-

Повернулись принци в злоті,
У крові та у болоті.
Принц Содом: „Мені вина!
Завалив я кабана!“
Гордий принц: „Я трафив двічі!“
Кожен принц приніс добичу,
Та в очах батьків – пітьма,
Бо кровиночки нема.

Розізлився принц Содом,
Та образу змив вином.

Принц Гоморський буркнув стиха:
– І чого сюди я їхав?

Принц Бутон грозив, кричав,
Наречену вимагав,
На собі порвав жупан …

Принци два – Іван та Ян –
Їдуть по викрадача,
В бік ввігнать йому меча.

-4-

Під замком рида царівна.
Входить Чахлик: „Ти – Дарина?
А. Ярина! Це мій стан.
Я – король твій, жах та пан.
На ось, випий!“ Зілля звабу
Перекинуло у жабу
Зростом майже у аршин.
З неї кпить Салмона син:
– Не втечеш тепер до тата,
Бо тебе він з ляку стратить!

-5-

Хтось несе за рогом стяг:
Йде із бандою варяг.
Розбишаки всі хмільні:
– Принце, чуєш нас, чи ні?
Напад ми здійснили в строк.
Скриня злота – твій боржок!

Чахлик вбивць завів у двір,
Рикнув люто, наче звір.
Збільшився раптово втричі.
Злодіякам гаркнув в вічі:
– Вас дешевше повбивать,
Ніже гроші вам віддать!
Вбив мечем їх, трупи – в рів …
Так весь час борги платив!
Шанував він сяйво злота …
Відчинилися ворота.
Увійшли Іван та Ян.
Втричі збільшивсь замку пан,
Бивсь із ними аж до ночі …
Ноги слабнуть, сліпнуть очі,
Цебеніє кров із ран …
Впали разом Йван та Ян!
Чахлик буркнув: „От зухвальці!“
Закував обох у ланці,
Ледь живих затяг у кліть,
Носить їсти їм і пить:
– Їжте, пийте, призволяйтесь,
На свободу сподівайтесь!

Бранцем легше. Їм би в танець,
Та обплутав руки ланець.
Входить Чахлик: „Я за волю
Пропоную свою долю.
Хоче хтось у сей же час
Невмирущим бути з вас?
Як своє безсмертя збуду,
Знову знатним паном буду,
Принц – дворянам, слугам – пан“ …
Спантеличений Іван
Буркнув: „Слухай, не крути:
Як досяг безсмертя ти?“

– Що ж, повім. На полюванні
Я побачив: лізе з твані
На березу сивий біс.
Я стрілою – бац у ніс!
Хап за роги! Вирвавсь біс,
Запитав, чи є я принц.
Рохнув: „Хочеш, я за влучність
Подарую Невмирущість,
Не бажаючи душі,
Лиш папера підпиши!“

– Підписав я той папір.
Біс розтанув. Рикнув звір.
То моя гарчала злющість:
Біса взяв я Невмирущість!
Втратив здатність друзів мать,
Юну кралю покохать,
Мати честь … Слуга горіх
Підібрав – убив за гріх,
За покражу … Каїн-тать:
Ні любить, ні вибачать.
Лиш себе любити можу.
Білий світ мені ворожий.
Дар молитви загубив.
Міг би – Господа згубив.

– Чортів дар не помирать
Можу принцу лиш віддать.
Невмирущим хочеш бути?
Чортихнувсь Іван закутий:
– Це такий безсмертя зміст?
Не кохати, наче біс,
Як в саду квітучім пень?
Краще вмерти в той же день!
– Яне, ти?  – Та ні, дзенькую,
Я безсмертя не зрахую.
Хоч приблизно хочу знать,
Скільки років ряст топтать!

Чахлик зло очима світить:
– То подохнете у кліті!
– Смерть і твій майбутній гість!
– Ні, вона мене не з’їсть!
Смерть моя в печері, скрині,
Скриня вся у павутинні.
Двоє смерть пантрують злюк:
Злий чортисько та Павук.
Ця печера – в скельній кручі,
Що у морі є ревучім.
В морі плаває дракон,
Мореплавців чорний сон…
Скриню, хлопці, з смертю вам
З Невмирущістю віддам.
Хто бажає не вмирати?
Знов ніхто? От бранці кляті!
Вам на роздуми три дні.
Далі муки йдуть страшні.
Воду маєте в бодні.
Жду одвіту – ,,так” чи ,,ні”.

-6-

Жаба квакать тільки вміла,
Та царівна розуміла
Мову всіх живих істот.
Їй Мавпій варив компот.
Одежину Рисі прали.
Підмітали двір коали.
Тхір лавки ремонтував,
Щоби Чахлик не бурчав,
Бо драпіжник міг сердитий
За нішо Ярину вбити.

Чахлик зовсім глузд згубив:
Полював на Пацюків,
Смажив їх й жував вночі,
Щоб  не лізли по харчі.
Зве Ярину Щур худий:
– Я ховаюсь, мов злодій,
У норі, яка у кліті…
Хочеш ворога провчити?
В кліті бруд змивають з ран
Двоє бранців – Йван та Ян.
Він пробовкав їм, проклятий,
Де загин йому шукати.
Я підслухав … Шкода бранців –
Їх тягар задушить ланців.

– Ян та Йван? Два принци? Горе!
Жаба стриб та стриб … Ось море,
Безкінечна синя гладь…
Скелю як у ній шукать?
Попливла. Пливе, зітхає
( Ліва лапка знемагає ).
Наздогнав її Дракон:
– О, красуне! Це не сон?
Друг я ваш, слуга і раб
( Бо Дракони – діти жаб ).
Раз на десять тисяч літ
Диво бачить білий світ:
Вироста з пуголовчати
Змій крилатий та лускатий,
Дужчий навіть, аніж слон.
Люд зове його Дракон.

Одвічала діва чемно:
– В морі – скеля, в ній – печера.
Якщо можеш, донеси,
Три душі за раз спаси!
Мчить Дракон до небокраю:
– Я печеру цюю знаю!
Свіжий бриз спіймав крилом,
Сів на бескиді притьмом.
На печеру глянув гризько:
– Вхід вузький, а стеля – низько.
Не пролізу вглиб – і край!
Буду тут. Як що – тікай!
Жаба – в хід, все глибше, глибше …
Велетенський, як котище,
Жде Павук … Один стрибок –
Вскочив в жаб’ячий роток
Монстр отруйний, бо віки
Жабам здобич – павуки.

Чорт від люті виє з скрині.
Скриня вся у павутинні.
Прочитала «Отче наш» –
Біс захлипав: „Весь я ваш.“
Ляду з скрині скинув геть.
Виповза із неї смерть:
– Прощавай, старенька хато!
Не дано мені кохати,
Хоч одвічно маю жить,
Та дано нагородить.
Гей, прислужниці-примари,
Відженіть від діви чари,
В вузол їх морський зв’яжіть,
В синім морі утопіть!

Із печери йде Ярина.
Здивувавсь Дракон. Хвилина –
Ситуацію збагнув,
Бо старий та мудрий був.
– Жабо, ех! Прощай, кохання!
Маш останнєє бажання!
– Не гнівися, любий друже!
В Чорний замок треба дуже!
– Ти упевнена? Авжеж!
– Лізь на спину. Кваплюсь теж!
Сів на вежу на світання:
– Прощавай, моє кохання!
Діва в замок увійшла,
Тіло Чахлика знайшла
( Завітала Смерть раніше ):
– Хай душа спочине грішна!
Ось ключі … Знайшлася кліть.
Стогне Ян, Іванко спить.
– Хліб та риба! Їжте вволю!
Я несу вам вільну долю!
Відчинила чорну кліть,
Підсобила ланці збить …
Знову радість, співи, танці
У Гороховім палаці.

-7-

– Хто із двох, Іван чи Ян,
Буде серця діви пан? –
Шепотілися вельможі.
Одяглась Ярина гоже.
Кличе в сад Івана: „Любий,
Поцілую тебе в губи,
Як пером опишеш ти,
Як зумів мій слід знайти,
Дав безсмертю злому бій.
Розкажи про подвиг свій!“
Взяв чорнильницю Іван,
Це прохання мав і Ян.

День Іван сидить сердитий:
– Як писать, що був у кліті?
Будь що буде! Я збрешу,
Диво-казку напишу.
Написав: „По волі тата
З лука мусив я стріляти.
Тую стрілку жабка вкрала
І мене шантажувала.
Заявила: я їй люб.
Мусив взяти з нею шлюб“.
Знов писав, пером скрипів.
У кінці „Кощія вбив.
Хоч він бився, хоч метався,
З білим світом попрощався“.
Ян закінчив розмисл скоро:
– Що дорожче: честь чи гонор?
Честь! Ні грана не збрешу,
Все, що бачив, опишу.

Прочитали твори вранці
У Гороховім палаці.
Принца ( ймення не скажу )
Геть погнали за олжу.
Другий принц узяв Ярину
За законную дружину.
В свій забрав кохану дім,
Їх чекало щастя в нім.
Перший принц, на діву злий,
Одружився на Язі.
Язиками щоки чешуть
Їх нащадки й підло брешуть
На огиду небесам:
– Эт не я! Я не был там!

Казка про любов

Мексиканець

Казка про любов

Розумна крапля

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->