Цугцванг у лабіринті

Даринка трохи нагадувала мамі Пеппі Довгупанчоху, бо мала всіяне ластовинням обличчя, дві (більш-менш слухняні) руді кіски та непосидючий характер. Коліна її нерідко були збиті, бо вона часто грала з однокласниками у футбол. Воротарі її побоювалися, бо траєкторія м’яча після її удару була непередбачувана. Ще вона любила лазити по деревах, купатися в Удаю, жбурляти у кривдників соснові шишки й грати з татом у шахи. Тато мав перший розряд по шахах й сім років підряд вигравав перше місце на районних змаганнях та не нижче п’ятого на обласних. Переможені ним суперники дивувалися: тракторист, а виграє у кандидата медичних наук!
Цей вечір тато сам запропонував їй зіграти у шахи, бо вони не грали більше тижня. Даринка прийняла жертву пішака, потім – ще двох… і через вісім ходів відхопила втрату ферзя.
– Доки ти брала пішаки, я розвивав свої фігури, – пояснив тато. – Ти втратила декілька ходів, або на шаховій мові темпів. А зараз я тобі покажу декілька пасток у дебюті…
Лягли вони спати пізно й шахістка швидко заснула. Їй снилася велика шахова дошка, фігури, які машуть їй руками… Вона спробувала загукати до них у відповідь, відкрила рота й … прокинулася!
Була друга чи третя година ночі. Темно – хоч в око стрель! Тихо – наче у безкрайньому Космосі. Даринка, яка не любила самотності, забажала компанії.
– Ех, шкода, що я не привіталася з тими шахами! – позіхнула вона. – Я так цього хотіла!
Раптом її ліжечко здригнулося, тоді рвучко піднялося угору й вилетіло через відчинене вікно у липневу ніч. Дівчинка не встигла ні скрикнути, ні зістрибнути.
Вона лише опустила від переляку повіки, а ліжко мчало й мчало… Раптом їй у напівзаплющені очі вдарило світло, ліжко гупнулося на щось тверде, аж рипнуло. Даринка схопилася на ноги й озирнулася.
Її платтячко, яке висіло на бильці, дивом не злетіло й вона одягла його. Носочки висіли поруч – одягла й їх. Озирнулася.
Вона побачила перед собою велике поле, оточене трибунами. На них нікого не було, але довкруж валялися жіночі сумочки, бойові сокири, щити, декілька шовкових хусток, два рюкзаки…. Даринка підібрала одну з сокир – саму меншу, з вузьким лезом. Озирнулася. З трьох сторін поле оточувала вода, якій не було видно кінця-краю, з четвертої був сад, вхід до якого прикрашала табличка: „Плодів не їсти ні в якому разі!!! Помаранчева Фея“.
– От жаднюга! – подумала Даринка, позіхнула й рушила у садові ворота. Вони були зачинені, але не замкнені. То ж вона легко зайшла в сад й рушила по головній стежині, яка була вимощена каменем. Добре, що вдягла хоч носочки, бо босоніж опекла би ступні об розігрітий на сонці камінь.
Раптом вона почула схлипування й звернула убік, за кущі. Під яблунею з трохи дивними темно-синіми яблуками сидів хлопчик її віку (тобто років десять) і схлипував. Коли побачив Даринку з підібраною нею сокирою у руці, сховався за яблуню.
– Можна, я з’їм яблучко? – спробувала потоваришувати з ним дівчинка.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30

Цугцванг у лабіринті

Парашутисти

Цугцванг у лабіринті

Панно Ганно

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->