Панно Ганно

В  далеку давнину жила на світі одна чарівна панянка — принцеса, хоча сама того не знала. А ти знаєш чим панянки й принцеси відрізняються від звичайних дівчаток? Так, звісно, що у кожної принцеси є особливий дар, завдяки якому вона може змінювати світ на краще. Але той дар може дати про себе знати не одразу. Народжується звичайна дівчинка, а потім — починаються дива. Тож, коли народилась маленька Ганна, її мати дуже сподівалась на диво. Мами, вони завжди такі: кожна вірить, що її дитина найкраща. І твоя думає так, тож не розчаровуй її!

Маленька Ганна росла майже звичайною дівчинкою тільки напрочуд доброю. Вона не зривала квітів, бо хотіла милуватися їх пелюстками, які розкриваються під сонячними промінчиками. Не ловила метеликів, тому що вони так легко кружляють, а вітерець грає з ними наввипередки. А супроводжував її на прогулянках вірний песик — Сухарик. Вони чудово гралися разом! І на прогулянках, і вдома. Сонечко всміхалось друзям і дарувало чудові літні дні. Але з кожним днем вони ставали все коротшими. Настав день, коли мама розбудила Ганну раненько:

— Час починати навчання, доню!

— А на кого я залишу Сухарика, він сумуватиме без мене, — з цими словами дівчина підбігла до песика і впевнено сказала, — хай у Сухарика буде друг!

І в цю ж мить в кімнаті стало вдвічі голосніше, це одразу два песики вітали з добрим ранком і бажали успіхів у навчанні! Був песик Сухарик, а тепер ще й Ліхтарик. Так і проявився дар Ганни. Все на світі вона могла подвоювати, варто було тільки забажати цього усім серцем. Але вона використовувала свій дар дуже обережно: подвоїла кількість дерев в лісі після літньої пожежі, збільшила кількість риби в річках й рідкісних звірів. Про дівчинку взнали, чутки про диво-дитину, що може подвоювати все на світі без зупину поширилися світом.

І забажав один багатій подвоїти своє багатство, а потім ще і ще, щоб стати найбагатшим у світі. Наказав він слугам своїм схопити малу і до нього привести. 

— Замість навчання — моє багатство подвоїш зрання, — наказав він дівчинці.

Заплакала Ганна: що робити, як з полону втекти та злодія провчити? 

А тільки  зійшло сонечко, гавкають собачки під її віконечком.

— Сухарик, допоможи відкрити віконце, запитаю поради у Сонця! Воно мене своїм теплом зігріває і розуму додає. Гавкнув Сухарик, не дістав, а друга доброго мав. Тож вони один на одного заскочили й вікно для Ганночки відкривали. Грюкнув завіс — відкрився, а на Ганнусю світ сонця полився.

— Сонце-сонечко, підкажи: якщо допоможу пану лихому, то злодійство у світі подвою.

— Потрібно свій дар віддати, щоб не міг він тебе турбувати.

— Я тобі, Сонечко, свій дар віддаю, ти подвоїти можеш і рибу й траву, але не золото злодію цьому!

— А тепер, Ганно, не зволікай із собачками тікай.

Так дівчинка й зробила, бо була у неї надзвичайна сила!

— Додому, Сухарик, дорогу покажи, Ліхтарик, від переслідувань стережи!

Один песик попереду біг, інший позаду, а Ганна між ними й все пішло до ладу. Вдома мама зустрічає, сльози з очей утирає, дитину обіймає. 

— А на згадку про твій дар, подарунок всій країні маю, — каже Сонечко, — буде в українській мові не одна, а дві літери “Г”. Подвоїмо.

— Дякую, — мовила Ганна і вклонилась Сонцю.

Тому абетку вивчай і панну Ганну пригадай!