Їжакова казка
Було це дуже давно, Тоді на світі відбувалось безліч чарівних подій, тоді відра були з дерева, човни зі шкіри, а голки робились із кісток…
Одного ясного ранку, коли сови вже поснули, а бджоли ще не вилітали з вулика, сперечалася з нитками голка для шиття, що зможе стати голкою… ну хоча б у їжака. Сказала, і пішла в ліс. А там – страшно! Вовки – бігають, дерева – шумлять. Жах! Бачить – нора. Думає: «А може, там їжак?» Заходить в нору, а там дійсно їжак: крутиться, заснути не може – боїться, що лисиця його знайде і з’їсть. Заховався такий маленький, м’якенький у листя, у нору заліз.
Наша голка перечепилася за поріг. Як впаде! Як полетить в самісіньке їжакове хутро! Як вколе їжака! Їжачок аж підскочив. Добре, що вушком вколола, то й не так боляче йому було, радше несподівано…
Наш їжак мовить: «Що ти робиш? Нащо колешся?»
— Вибач, мене. Я лише хотіла стати голочкою для тебе.
— Тоді залишайся, грійся у моєму хутрі. І подруг своїх зви. Вам буде тепліше, а мене – лисиця не з’їсть!
Відтоді їжачок розгулює з голками і нікого не боїться, а люди — роблять голки з заліза, бо кому подобається, коли твої голки постійно зникають…
