Ведмежа казочка
Ведмедик був маленьким… Ні, не таким маленьким, як Мишка. І не таким маленьким, як Їжачок. Але середньої статури Борсук міг сильно налякати малого Ведмедика, а смугастий Єнот – залюбки відбирав у нього щойно зібрану малину. Скажіть но мені, кому таке могло подобатися? От і Ведмедику не подобалось.
Одного вечора, коли наш герой вчергове лишився без солодкого (Спробуйте! Доженіть того Єнота!), він вирішив звернутись до Сови. Звірі вважали, що мудрішого птаха в лісі немає, бо, бач, які в неї великі очі! Немов окуляри!
— Тітонько Сова!, — спитав маленький Ведмедик, — Як мені стати сильним і перестати боятися Борсука? Як мені стати спритним і вміти наздогнати хитруна-єнота?
Сова почухала лапою свою мудру голову і відповіла: «Мед! Тобі треба їсти мед! Бо мед — то є сила».
Отакої! — подумав Ведмедик, — Так я кожний день до річки повз колоду з медом ходжу, а про багатство, що воно там сховано і не знав!
Ранком наступного дня Ведмедик подався до омріяної колоди з медом. Встромив в неї лапу. Витяг шматок свіжого солодкого меду і затовк його e відкритого рота. Як же ж приємно!!!
Далі приємності скінчилися. Бо з потрощеної колоди вилетів рій розлючених бджіл і почав кусати Ведмедика і в ніс, і в живіт, і в лапи, і в вуха! Заверещав Ведмедик, побіг по стежці, перескочив через кущі, тільки в річці врятувався, де й просидів до ночі.
Ой! Як все боліло у Ведмедика! Як все розпухло! Став він більше втроє! Та де там втроє – ввосьмеро!!! Борсук, побачивши таке страхіття, почав копати глибші нори!
Ой! Як волав-ревів Ведмедик! Єнот вирішив більше ніколи не наближатися до такого звіра!
Тільки Сова не злякалась, бо, напевно, дуже високо на дереві сиділа. Але й не впізнала малого. «Як тебе звати, страшний звір?» – спитала Сова. Не зміг Ведмедик своїм ужаленим бджолою язиком вимовити власне довге і красиве ім′я, тому лише пробурмотів: «Вед-мідь»…
От так Ведмедик зробився великим.
Бо мед – то є сила!!!
