Сумна казочка маленького Вовчика
Перше, що пам’ятає маленький Вовчик, це смак молока, тепло вогню і запах сиру.
Мама-Собака розповідала Вовчикові, що Хазяїн знайшов маленького Вовчика пізньої осені поміж каменів на березі неглибокої гірської річки. Знайшов й приніс до кошари, поклавши між щойно народжених цуценят мами-Собаки…
Невдовзі, маленький Вовчик вже весело гасав між вівцями, разом з братами та сестрами, вчився мотиляти хвостиком, бачачи Хазяїна і гарчати на все незрозуміле. Особливо Вовчик полюбляв влягтися темною порою неподалік вогню, слухати розмови Хазяїна, дивитись, як він ріже ножем велику кулю золотавого духмяного сиру, так схожого на повний місяць…
Час йшов. Маленький Вовчик вже став Молодим Вовком. Він якось непомітно розучився гавкати… Але ж як він грізно і голосно гарчав! Навіть старші Собаки сторонились його, піджавши хвости з переляку і притискаючи вуха. І тільки бурмотіли собі під ніс: «Скільки вовка не годуй…»
Одного дня на овець, що їх випасав Хазяїн, напала Рись. Вона була велика і страхітлива. Вона моторошно мурчала і мружила свої зелені очі. Ні хто з Собак не наважувався відігнати хижу гостю від отари. Тільки наш Вовчик сміливо кинувся на Рись і вчепився їй в бік. Був бій! Рись, жалібно м’явкаючи, відступила до лісу. Дісталось і Вовчикові. Хазяїн сам відніс його до кошари, де тепло палав вогонь і пахло жовтим сиром, таким схожим на повний місяць…
Пройшов ще якийсь час. І раптом Вовчик… Та який Вовчик? Вовк — побачив її! Вона була не схожою на інших собак. Вона мала гостренькі вуха, сіру шерсть, схожу на шерсть самого Вовка, великий, пухнастий, не обрубаний, як в інших Собак, хвіст… Вона була красунею… Вона розповідала Вовкові про волю гірських лісів, полювання на оленів, небезпечних Мисливців… І, звісно, наш Вовк – закохався…
Одного темного вечора Вовк, сумно опустивши голову, пішов далі від знайомого світу, Кошари, овець і Хазяїна… Тільки Старий Пес прогавкав в спину: «Скільки вовка не годуй…» Його чекали пригоди та кохання всього життя.
Відтоді, ми іноді чуємо сумний вовчий вий. Це наш Вовк дивиться на повний місяць і згадує тепло вогню, голос Хазяїна і запах золотавого сиру…
