Зайчикова хвороба
Зайчисько захворів. Він лежав під кущем ліщини і тремтів. Ні, не так. Він – трясся. Тряслися зайчикові лапи. Тряслася зайчикова спина. А особливо сильно тряслися зайчикові вуха. Навіть кущ ліщини – і той трясся разом з заячими вухами. Маленьке тільце то відчувало жар, то обливалося холодним потом. Хвороба…
— Що з тобою? — спитав Їжачок, побачивши Зайця, — Ти, наче хворий. Лихоманить?
— Не знаю! Весь трясуся. Зуб до зуба не попадає, — відповів Зайчик.
— Це вірус! Ти, мабуть, від когось заразився, — впевнено заявив Їжачок.
— Точно! – сказав Зайчик, — від Вовка! Він теж зубами клацав, коли я його побачив. Відтоді й тремчу.
— Ну, одужуй! – сказав Їжачок, — А я піду, розкажу, що в нашому лісі – небезпечний і заразний вірус…
Зайчик залишився під кущем і затремтів ще сильніше. Виявляється, що його переляк — небезпечний і заразний вірус! Що від нього можуть захворіти інші звірі в лісі. Жах!!!
Повз куща, під яким сховався зайчисько, пробігала руденька Лисичка. І цікаво їй стало, чому це так ліщина трясеться. Встромила голову в кущ, а там – обід, тобто – хворий Зайчик. Лежить, тремтить. Хвостик трясеться. Лапки трясуться. Вуха трясуться.
— Чого лежиш? Чого не втікаєш? Невже не боїшся, що я тебе з’їм? – не втрималась, поцікавилась Лисичка.
— Боюся, — відповів Зайчик, — але ти мене не станеш їсти, бо я хворий і заразний. Їжачок каже, що це – небезпечний вірус! Я, мабуть, від Вовка його «підхопив».
— Ов-ва! – подумала Лисичка, — здається в мене вже хвостик тремтить і температура, здається, підіймається…
Не стала вона їсти Зайчиська, а побігла далі, прислуховуючись до власних відчуттів. Дорогою зустріла Єнота, розповіла про симптоми нової хвороби Борсучисі, поспілкувалась з Ведмедем… Скоро половина лісових мешканців відчувала незрозумілу слабкість і тремтіння в вушках, відчуття жару в тілі й трясіння у хвостах.
Таки, заразив Зайчик половину лісу. Навіть Ведмедя. Бо страх – то небезпечна і дуже заразна хвороба.