Казка маленького Єнота

Єнотик дуже полюбляв слухати казки. А їх мама-єнотиха знала безліч. Вона могла на ніч розповісти, як кругленький хлібець втікав від діда з бабою, ведмедя, вовка, але перехитрувати вправного Єнота – не зміг. Могла розповісти, як розумний Єнот перемастився синьою фарбою і підпорядкував майже весь ліс. Вона знала про те, чому у слоненятка довгий ніс і що їдять леви на сніданок, чому риби не можуть розмовляти і як ховаються Зебри в Африці… Вона знала, здавалось Єнотикові – все! Бо на то ж вона і мама.

Коли Єнотик трохи підріс, він став ходити на полювання. Який це чудовий час! Схопиш здобич! І несешся на задніх лапах! Тільки хвіст по кущах метляється! Прибіг додому – роздивляєшся що вполював: може куряче яйце, може гриб, а може – шматок газети!

Мама-єнотиха постійно намовляла своїх діточок бути обережними. Особливо слід остерігатися Лісової Рисі, що не гребує і малими єнотами. «Кішки бачать світ лише в білому та  чорному кольорі, — казала мама, — тому Зебра ховається від Левів в хащах, бо тіні з дерев зливаються з їх смугастою шкірою»…

Одного вечора Єнотик пішов полювати на Ферму! Це було найулюбленіше і найнебезпечніше місце полювання! Подвір’я Фермерської Оселі охороняв Старий Собака, але там можна було вполювати кільце ковбаси, або головку сиру… В крайньому разі могли стати до нагоди курячі яйця, або хрусті яблука, що росли в великих дерев’яних ящиках. 

А ще там було безліч цікавих речей! Граблі, що кумедно падали, лякаючи своїм стуком Старого Собаку! Склянки, що дзеленчали! Пляшки, що дзвеніли! Кури, що кудахтали! Фермер, що волав у темряву: «Сірко! Цить!!!» Весело.

В цей раз Старий Собака знову спав у буді. Малий Єнотик навідався до курника, підкріпився курячим яйцем і побачив ціле відро білої-білої фарби! 

«Ов-ва!» – подумав Єнотик, — «Так це ж я зараз намалюю собі білі смуги і мене жодна Рись не побачить! Буду як Зебра!!!» І заходився Єнотик перефарбовуватись. 

Почав з хвоста. А тільки-но задумав фарбувати спинку, як побачив Її – Рись! Така ж грація, як мама розповідала… Такі ж жовто-зелені очі, як мама казала… Щоправда, трошки менша, але ж може то Рисеня?

Коли Рись сказала: «Мяв-у-у!», Малий Єнотик кинувся навтьоки!

Звісно, мама-єнотиха все пояснила малечі. Але навіть, коли Малий Єнотик став Поважним Єнотом – про ту пригоду завжди йому нагадував смугастий хвіст.

Казка маленького Єнота

Ведмежа казочка

Казка маленького Єнота

Сумна казочка маленького Вовчика

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->