Коли смакує дика груша?

Поділитися

Дика груша росла на межі між двома городами, в цьому місці забору не було, дерево було кордоном сусідських сімей Чимерис і Скляренко. Хоч вони не дуже товаришували. Навесні розквітла груша ніжним цвітом. Настало літо і квіти перетворились на маленькі лампочки, які можна куштувати. Та сусіди були заклопотані ділами по городу і не помічали змін. Засумувала груша.

Все змінилось наприкінці липня, коли й до одних, і до інших сусідів одночасно приїхали гостювати онуки. Через якихось пів години й Василько, і Микита були на дереві.

Тут і з’ясувалось, що вони обоє полюбляють кататися на велосипедах, приїздити до бабусі з дідусем, мають досвід життя розміром десять років і не проти поласувати грушами.

— Як будемо ділити? — голосно почав розмову Микитос, схопив і зірвав грушу.

— І мені! — у відповідь зірвав Василь.

— Мені!

— І мені!

— Беру!

— Хапаю!

— Ділю!

Через пів години, як не менше, на бідолашній груші не залишилось нічого. Груші хлопці кидали кожен на територію свого городу.

— Що ви накоїли, — почувся крик бабусі Віри, яка перша помітила грушу без жодної груші, а внизу двох онуків, які вже зібрали врожай. Тепер він лежав двома рівними купками на землі під деревом.

— А ви їх куштували? — у відповідь крикнула бабуся Зося, яка саме вийшла з хати.

Хлопці тільки руками розвели.

— Вони ж кислючі, для краси хіба що, — втрутилась Зося, бабуся Василя.

Тепер вже вчотирьох стояли над зеленкуватими плодами.

— Є ідея! — бабуся Віра обняла Микиту і запитала:

— Допоможете?

— Авжеж! — зраділи хлопці!

До роботи узялись разом. Почищені й нарізані часточка, вимиті плоди було зварено у солодкій воді. Таке варення вийшло: прозоре, солодке, запашне — для усіх відчуттів насолода. А поки готували, стільки нового узнали один про одного! Ввечері під грушею сіли Василь Чимерис і Микита Скляренко зі своїми бабусями та дідусями; таке приємне чаювання в них вийшло, на всіх смакоти вистачило.