Клубок

Котився собі Клубок. Полем і долиною, яром та лісом. Котився-котився та й за щось зачепився.

А це старий Пень стоїть. Міцно він Клубка спіймав.

— Діду, діду, відпусти! — проситься Клубок.

— Не пущу, — бурчить Пень, — катаєшся тут, відпочивати не даєш. А навіщо ти й для чого — не зрозуміло. От я, Пень! Бабуся прийде у ліс — сяде відпочине, Їжачок за мною сховається, гриби-опеньки на мені своєю сімейкою ростуть. Я корисний і потрібний!

Замислився Клубок і засумував. А й справді для чого він і кому потрібний. Так і залишився Клубок лежати біля старого незадоволеного Пня.

Поряд ріс великий Дуб, у дуплі там білка жила. Усе літо білка-трудівниця готувалася до зими: ягоди, гриби, горіхи заготовляла.

Багато усього у коморі, але все якось пучками навалено — не гарно, не прибрано. Захотілося білці до ладу все зробити.

Бачить: біля Пня Клубок лежить дай, думає білка, я на нитки грибочки нанижу.

Зістрибнула, відкусила ниточку, гілочкою зробила дірочку у ніжці грибка та й нанизала його на нитку. Ще один грибок. й ще, й ще, й ще один… Ось вже у білки ціле грибне намисто і все гарно на стіні комори розвісила.

— Дякую тобі, Клубок! — прокричала Білка згори. — Дуже вчасно ти нагодився.
Повеселішав тут Клубок. Це ж треба «нагодився»! І почав співати з радістю веселу пісеньку:

Ой Клубок, ой Клубок,
круглий я, як Колобок,
Маю довгу нитку,
Мене добре видко,
Допоміг я білці,
Може ще згожуся,
Швидко покочуся!

— Хе-хе-хе! Весело співаєш! Давно, я старий не розважався!

Та це ж Пень старий та буркотливий засміявся!

— Хо-хо! — зрадів Клубок, я зміг зробити приємно, отже я корисний.

Клубок вирішив, що досить йому лежати на одному місці. Та й побіг-покотився далі.

Натрапив Клубок на маленьку Берізку, сумна-сумна вона стоїть. Бачить Клубок, а в Берізки, гілочка поламана — боляче їй. Підстрибнув Клубок, та й обмотав поламану гілочку своєю ниткою.

— Дякую тобі, Клубок! — прошепотіла Берізка зеленим листям.

Далі котиться Клубок. Аж чує хтось так голосно та так жалібно кричить-нявчить. Та це ж руде кошенятко заблукало у лісі.

— Граймося! — запропонував Клубок.

Та й ну туди-сюди качатися, нитками Кошеня обплутувати. Загралося кошеня — розплуталося та й погналося бігом за Клубком. Клубок швидко знайшов дорогу з лісу і вивів Кошеня до села. А там й хатинку вже видко.

— Няв! Няв! Я тебе не відпущу. Ти мені допоміг. Ти такий веселий! — занявчало Кошеня і лапкою покотило Клубка до себе.

Аж тут Настуся на ґанок вийшла.

— Ой Мурчик повернувся! — зраділа дівчинка.

— А це що? — підняла Настуся Клубок і понесла у будинок.

— Бабусю, дивись, що Мурчик знайшов!

— Ой який гарний клубок, які теплі нитки, якраз на рукавички тобі вистачить.

Ввечері бабуся взяла спиці й почала в’язати рукавички. Клубкові було трошки лоскотно, коли спиці тягли нитку і закручували її у петлю. Він дуже радів, що тепер буде зігрівати Настусині ручки.

І ось новенькі прегарні рукавички готові. Настуся вдягла їх, взяла Мурчика та й пішла гуляти до осіннього лісу. Довго гуляла дівчинка, стомилася й присіла на Пень.

— Як добре, що тут є на чому посидіти.

Підняла голову вгору, а там на яскравих нитках висить намисто з грибів.

— Та це ж нитки з мого Клубка, — який він молодець!

Потім Настуся помітила, зі старого Пня тягнеться до сонця тоненький зелений прутик.

— Звідки ти? — запитала Настя.

— Я онук старого Пня. Клубок так розвеселив Діда-Пня, що він зазеленів. Тож Клубок великий веселун!

А коли Настуся з Мурчиком поверталися, вони побачили Берізку обвиту нитками.

— Це Клубок мене вилікував, — прошелестіла вона.

Прийшла Настя додому, зняла рукавички.

— Які ви теплі! Дякую тобі, Клубок!

Сторінки: 1 2

Клубок

Коли смакує дика груша?

Надіслати коментар

<-- -->