Казка-брехня з натяком

1.

Оксанка прокинулася рано: тато й мама обіцяли сьогодні поїздку на лісове озеро. Одяглася, умилася, почистила зубки й побігла на кухню. Мама й тато вже готували сніданок.

Дівчинка привітала батьків та сіла біля розкритого вікна. Запах свіжого повітря змішувався з ароматом маминих грінок на пательні. Травневий світанок обдаровував кухню співами горобців, які густо обсіли вишню, яка доцвітала прямо під вікном. Ось вони знялись у повітря: на дерево залізла кішка. Вона вибралася на найближчу до будиночка гілку й стрибонула на підвіконня. Оксанка погладила її й пригостила молоком з холодильника.

Мама поставила на стіл грінки з кавою. Сім’я швиденько поснідала, сіла у татову машину й поїхала до лісу. Дорога була недовга, то ж пасажирки (тато сидів за кермом) не намагалися трохи подрімати на задньому сидінні, а дивилися у вікно й милувалися весняним краєвидом. Оксанка розповідала мамі про шкільних подруг (вона навчалася у четвертому класі), мама слухала.

Ось і озеро! Машина стала. Був понеділок, тому, крім них, на березі нікого не було. Тато працював позмінно і мав сьогодні вихідний. Мама була у відпустці. Оксанка не пішла до школи, бо у ній оголосили тижневий карантин.

Вони вийшли з машини. Тато одразу пішов ловити рибу. Мама та Оксанка збирали хмиз для майбутнього вогнища. Вони ніколи не брали з собою дрова: збирати цікавіше! Над ріденькою лісовою травою, по якій ковзала тінь від верхівок сосон, та орляком літали салатово-зелені жуки. Колись Оксанка їх боялася, тепер – захоплювалася. Вони їй здавалися маленькими шматочками смарагду.Жуки літали швидко, але ніколи не зіштовхувалися ні між собою, ні з бабками, метеликами чи верхівками трави. Їх гучання нагадувало шум машин на автостраді.

– От молодці! – подумала дівчинка. – Люди як виїдуть на машинах, то там аварія, то там аварія! Торік один нетверезий шофер на нашій вулиці на «Джипі» у стовп влетів! Стовп ледь на сусідську хату не впав!

– Досить, доню! – зупинила її мати. – Тато пообіцяв оцей сушняк порубати, як прийде!

Оксанка побігла купатися. Плавати вона навчилася лише минулого року, тому запливати на глибоке не хотіла. Але наплескалася досхочу. Вода була ще холодна, але їй це навіть подобалося. Сполохані нею жабки швидко зрозуміли, що боятися нічого й продовжили кумкати. Сонце було вже високо, тож комарики повтікали з нагрітого піщаного берега углиб лісу. Але двох вона все-таки ляснула. Мама покликала її й вона вийшла з води.

Тато приніс пійману рибу. Запалало одразу два вогнища: мама варила уху та куліш. Тато бив сокирою по товстій сухій гілляці. Оксана узяла мамину дорожню сумку: у ній була вода, хліб та ковбаса з сиром (на випадок, якщо тато не наловить риби). Напилася води, зробила собі та мамі по бутерброду.

Їй захотілося подрімати. Дівчинка вляглася прямо на траві, біля теплого духу вогнища, поклавши голову на сумку.

– Не тут, зайчатко! – легенько поторсала її за плече мама. – Іди спати у машину!
Спати на задньому сидінні, яке віддавало шкірою, Оксанка не хотіла. Довкруж таке свіже повітря!

– Мам, яка різниця, де спати?

Мама відкрила рота, але відповісти не встигла. Раптом, лише на одну мить, ліс накрила абсолютна темінь. Коли вона розсіялася, на Оксанчиному місці стояв … вовк! Він так перелякався близького вогнища, що чкурнув у ліс і зник за деревами. Тато й мама стояли, роззявивши роти.

Але коли вовк зник, вони не хвилювалися. Їм здалося, що Оксанки з ними у лісі не було, що вони відвезли її учора погостювати у бабусі. На них подіяли чари світу, з якого прибув вовк.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Казка-брехня з натяком

Грошики й горішки

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->