Казка-брехня з натяком

3.

Серед сосон у густому тернику  стояла хатинка. Дашмур нявкнув, терник розступився. Оксанка побачила, що хатка стоїть на курячих лапах.

– То ти мене до Баби-яги привів?

– Не бійся. Привів, і що?

– Вона ж мене з’їсть!

– Не бійся. Пам’ятаєш, як моя Броніслава зустрічала Івана-царенка?

– Напоїла, нагодувала і спати поклала. Знаю.

– І тебе вона так зустріне. Те, що вона дітей їсть, люди Зеленого принца розповідають. Він боїться, що його підданці запросять Фею повернутися. Бо тоді вона вийде з відставки й вижене його. Заходь!

Двері хатинки відчинилися перед ними самі, немов у супермаркеті. У хатинці була лише одна кімнатка, але величенька. Вона повністю відповідала малюнкам з казок про Бабу-ягу: пічка, кочерга, лопата для саджання хліба, велика ступа, рогач… Біля вікна  – столик та двоє пеньків-стільців. Стіни були прикрашені вишиваними полотнами та рушниками.

Ляда довгої скрині (яка, схоже, була ще й лавкою) зі скрипом відчинилася. З неї  вилетіла мухобійка. Вона тричі облетіла кімнату, ляснула по стіні й зависла в повітрі приблизно у метрі від Оксанчиного обличчя. Потім легенько зачепила її по носі. Гостя спробувала різким рухом руки спіймати мухобійку за ручку. Вона вивернулась і ще раз легенько ляснула по плечу. Дівча ганялося за нею по всій хаті, але набридливий предмет уміло ухилявся від спроб його ухопити.

– Підходь до неї дуже повільно та обережно підведи руку! – порадив із пічки Дашмур.

Оксанка повільно підійшла до мухобійки й повільно простягла руку. Ручка мухобійки опинилась у її долоні. Вона легенько стисла пальці, другою долонькою легенько погладила упійману річ. Та замуркотіла.

– Це що, зачарований кіт??

– Ні, – відповів кіт із печі, – просто їй подобається. Магічні речі можуть обирати з людей тих, хто їм пригледівся. Іноді вони пропонують себе тим, хто їх потребує.

Хатка повільно виконала пів оберту. У відчинені двері увійшла звичайна собі сільська бабуся. Гостя не могла повірити, що перед нею могутня Фея, героїня багатьох казок.

– Добрий день! – привіталася вона.

– Ваша Чарівливосте! – нагадав їй Дашмур. Він зістрибнув з пічки й почав тертися об бабусині ноги. Оксанка миттю зробила кніксен. Вона бачила, як його роблять, у фільмі про Попелюшку.

– Яка кому різниця, як мене називати? – сумно й байдуже сказала Фея.

– Мені є різниця, Ваша Чарівливосте! – чемно відповіла Оксанка.

– Є різниця? – жваво перепитала бабуся. – Ти звідки, госте люба?

– Я з Вишнівки… з Волині.

– Ніколи не чула! Це у якому царстві?

– Вона земносвітка, – підказав кіт. Він покинув тертися об ноги й розлігся на старенькому килимку.

– Із планети Земля? О, Творцю!

Бабуся сплеснула руками. Зі скрині вилетіла скатертина й розстелилася по столі. Ще один сплеск – на ній з’явилися страви. Хазяйка запросила усіх до столу. Дашмур теж стрибонув на стіл та їв з окремої мисочки.

Оксанка хотіла спершу розпитати у хазяйки, як їй повернутися додому. Але не хотіла ображати її відмовою від сніданку. Страви були смачні й вона уминала за обидві щоки.

Запивши останню ложку печені грушевим узваром, Фея попрохала:

– Розкажи, Оксанко, усе про сьогоднішній ранок. Кожну дрібничку, кожне слово. Тоді я зрозумію, як ти сюди потрапила.

Гостя почала розповідати. Броніслава Ягеллонівна уважно слухала.

– І тоді я сказала мамі: „Яка різниця, де я буду спати!“ Стало темно і я опинилася тут.

Бабуся- Фея зітхнула:

– Я усе зрозуміла. На мене напав вовк. З метою самозахисту я відкрила Портал й перекинула його у ваш світ. У цю ж мить ти сказала слова «яка різниця» й Портал узяв тебе. Бо ми знаходимося у володіннях Зеленого принца. Девіз його правління «яка різниця». Магія Порталу сприйняла тебе за підданку принца.

Дівча хотіло засміятися з такого чудернацького девізу, але зрозуміло: Фея не жартує.

– Ваша Чарівливість можуть відкрити Портал знову? Мені потрібно до мами, до тата. Вони хвилюються, мене шукають!

– Вони не хвилюються, люба. Магія Порталу змусила їх думати, що тебе з ними не було. Що ти залишилася вдома або у когось гостюєш. Вони забули про тебе одразу, як ти опинилася у Порталі. Такі його чари!

– Ви можете повернути мене додому? Ваша Чарівливосте, будь ласка!

– Не можу, люба. Я – у відставці. Тому можу чаклувати лише для самозахисту й використовувати свої чарівні речі. Розумієш, я була Феєю-королевою цього краю. Правила, як уміла. Невідомо звідки прибув Зелений принц, оббрехав мене. Розповів жителям столиці, начебто я обкрадаю казну, торгую з відьмаками, накрадені гроші вивожу за кордон… Потім гукнув: „Яка різниця, хто буде правити краєм – я чи ця стара? Оберіть мене владарем й будете жити багато й весело!“ Підданці мов з розуму зійшли. Загукали: „Дійсно, яка різниця, хто на троні? Хай буде принц! Фея давно набридла!“ Можливо, це були якісь чари. Я була змушена піти…

– То хто може відкрити Портал з чарівного світу в наш?

– Тільки Зелений принц. Розумієш, наша країна маленька: декілька сіл та єдине місто-столиця. Тому чаклує тільки він, бо трохи знайомий з магією. Але чаклун з нього поганенький. Тільки якщо він відмовиться тобі допомогти, згідно з законами магічного світу я зможу відкрити Портал.

– Тоді я піду до нього! – рішуче озвалася дівчинка. Вона встала з-за столу й поклала на нього мухобійку (вона лежала у неї на колінах). Мухобійка ображено затремтіла.

– Пане Мухобій, чому ти не в скрині? – поцікавилася у мухобійки Фея.

– Він її вибрав! – утрутився кіт. Мухобійка хитнулася, немовби кивнула.

– Це добре. Пан Мухобій – досвідчений чарівний предмет. Але ж не можеш ти піти до Зеленого принца тільки з ним! Що порадиш, Дашмуре?

– Я піду з нею, якщо відпустите.

– Ти  усіх зустрічних перелякаєш, – нагадала йому Баба-яга, – бо будеш здалеку здаватися тигром. Але я цьому зараджу. Ось тобі ниточка довкруж шиї. Доки вона на тобі, моя магія не буде діяти. Якщо ж хтось зірве її з тебе або ти сам розірвеш її кігтем, знову на відстані будеш здаватися великим. Оксанко, слухай мене уважно. Я не можу чаклувати, але можу дарувати та давати поради. Я дарую тобі три магічні речі. З паном Мухобоєм ти знайома. Оце (вона дістала горошинку) панна Горохівна. Поклади її собі у вухо. Коли тобі потрібна буде порада, панна Горохівна шепне тобі моїм голосом, що потрібно зробити. Ось тобі ще пан Магічний Жолудь. Бережи його, не загуби! Він тобі ще стане в пригоді! (Фея простягла звичайний з виду жолудь).

Дівчинка чемно подякувала. Вона сховала мухобійку до маминої сумки, горошинку запхнула до лівого вуха, жолудь поклала до кишеньки ще й замкнула її на ґудзик. Двері хатинки відчинилися й кіт та гостя чарівного світу рушили за пригодами.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Казка-брехня з натяком

Грошики й горішки

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->