Казка-брехня з натяком

11.

Оксанка знову на мить опинилася в темряві. Коли сонце знову засяяло, вона побачила, що стоїть біля згаслого вогнища. Батьки складали речі у машину, бо збиралися їхати додому.

– Ой! – зойкнула мама, – донечко моя! Що на нас найшло? Ми вирішили, що ти у бабусі. Де ти була?

– Я гуляла неподалік і трохи заблукала, – почервоніла дівчинка. – Я більше не буду! Пробачте, будь ласка!

Вдома дівчинка витягла жабича-принца з маминої сумки й зробила йому ванночку з водою та хатинку зі спальнею. Мама була проти, бо боялася жаб. Та Оксанка пообіцяла, що гість, якого вона назвала «принц», буде слухняним.

Колишній Зелений принц дійсно поводився першокласно. Ніколи не набридав. За мухами полював. Вони літом до будинку навіть не потикалися. Якщо ж одна усе-таки залітала, він її ловив. Якщо будильник не міг розбудити маму або Оксанку, починав голосно кумкати. Кішка спробувала гратися ним у «кішки-мишки», але він одразу поставив її на місце.

Мама поміняла гнів на милість. Іноді вона навіть брала принца-жабича на руки. Він повертав до неї зелену голівку й благально дивився в очі. Колишній принц помилково вірив: якщо вона його поцілує, він  знову стане людиною.

Оксанка лише посміхалася. Вона знала: мама не буде цілувати Зеленого принца. Адже у неї є справжній принц – Оксанин тато!