Казка-брехня з натяком

6.

Уранці її розбудив пан Контрабас:

–  Тобі пощастило. Добратися до принца просто неможливо. Але іноді він оголошує приймальний день та приймає скарги від підданих. Сьогодні вранці стражники прокричали такий день. Можна не квапитись: він починає приймання о першій годині дня.

Оксанка, не кваплячись, поснідала. Мати Контрабаса підсушила її випрану учора ввечері одежу праскою, гарненько розчесала волосся й заплела стрічку. Дашмура викупали, хоч він протестував. Усе-таки йти до принца! Мамину сумку дівчинка узяла з собою й гарненько її витерла.

Вийшли Контрабас, Оксанка та кіт досить пізно. На вулицях робилося щось незрозуміле. Люди прибирали у дворах та на вулиці. До них підбігали стражники або сусіди та питали:

– Чому замітаєш? Робити нема чого?

– Хочу, щоб було чисто.

– Та яка тобі різниця: чисто, брудно?

– Є різниця! Бачиш, як гарно, коли чисто!

Стражники лаялись та відходили. Сусіди чухали лоби й собі бралися за віники. Контрабас був здивований. Подумки він вирішив теж прибрати у хаті, дворі та на вулиці біля дому.

Ось і житло принца! На площі перед палацом зібралися скаржники та прохачі. Принц сидів під палацовим балконом, надворі, в оточенні варти. Був одягнутий у зелену одежу, але корону на голові мав золоту. Вона прикривала голову, на якій не було жодної волосини, хоча на вигляд принцу було не більше тридцяти років.  На фасаді палацу прямо над владцею красувався герб – спляча на одній нозі чапля. Під нею був напис:

– Яка різниця,

Людина, звір чи птиця?

Стояти,

Чи лежати,

Чи спати,

Чи полювати?

Прохачі підходили до володаря по одному й відходили з задоволеними обличчями. Оксанка стала в кінець черги. Пан Контрабас сказав їй, що йде до лікаря. Кіт кудись подівся.

Черга танула швидко. Ось Оксанка вже четверта. Вона прислухалася. Сивоусий чоловік оповідав принцу:

– Я заплатив податок сповна. А до мене знову прийшли за податком. Бо у податковій папери загубилися. Я показав довідку про сплату. Але мені відповіли: „З-за тебе переписувати нові папери не будемо!“ І відняли гроші силою.

– Яка тобі різниця, де гроші – у тебе, чи в податковій? – відповів йому принц.

– О так, Ваша Високосте! – утішився чоловік, низько вклонився і, насвистуючи веселу мелодію,  пішов геть. Дівчинка була здивована. „Фея казала, що принц знає магію, – подумала вона. – Невже він зачаклував прохача? Бо як можна погодитися на грабіж ще й радіти?“

Другою була бідно одягнута жінка:

– Ваша Високосте, мій чоловік помер, а у мене троє маленьких діток. Прошу допомоги, бо скоро нам буде нічого їсти. Останній бурячок доїдаємо!

– Яка різниця, що їсти? – одказав володар. – На вулицях росте кропива, лобода, лопухи… Вари та годуй дітей!

– Слухаюсь, Ваша Високосте! – зраділа жінка. – Дійсно, яка різниця?

Оксанка обурилася такою відповіддю, але промовчала. Вона не могла зрозуміти, чому  прохачі погоджуються з принцом. Невже він дійсно їх зачаровує? Але чому?

Наступною в черзі була старенька бабуся:

– Ваша Високосте, місяць тому мене пограбували! І я знаю злодія! Але стражники не хочуть його заарештовувати, бо він – теж стражник! Тільки сміються з мене!

– Яка різниця, коли вони його заарештують? – позіхнув принц.

– Дійсно, яка різниця, Ваша Високосте, – зраділа бабуся й, посміхаючись, пішла геть. Оксанка опинилася перед володарем краю. Низько вклонилася йому:

– Ваша Високосте, я – жителька планети Земля, яка незрозумілим чином опинилася у Ваших володіннях. Я благаю Вашу Високість за допомогою магії повернути мене на Землю, до тата й мами!

– Яка різниця, де жити: там чи у мене? – байдуже відмовив співбесідник.

– Є різниця, Ваша Високосте! – образилася прохачка. – Земля – це мій дім! На Землі  мої  тато, мама, бабуся та дідусь, школа, подружки!

– Іди за головним стражником, – уважно поглянув на неї принц, – він відведе тебе до кімнати. Там почекаєш на мене. Я скоро звільнюся.

Він щось шепнув стражнику. Той повів Оксанку за руку до палацу. Зверх лат на ньому була мантія, на якій була вишита спляча чапля.