Казка-брехня з натяком

4.

Дівчинка ішла за Дашмуром по лісі в забрід. На плечі несла мамину сумку. Іти було досить важко – це був праліс, по якому давно не ходили люди.

– Ти мене чуєш, сонечко? – зашелестів голос Баби-яги у лівому вусі, – кивни мені головою! От і добре. Слухай мене уважно. У столиці маєш боятися стражників принца, особливо – головного з них. Він носить зверх обладунків мантію зі сплячою чаплею. При розмові зі стражниками старайся частіше казати слова «яка різниця». Це наче пароль. До простих жителів містечка вітайся, називай їх «шановний пане» чи «шановна пані». Їм  «яка різниця» прошу тебе не говорити. Вони це кожен день чують. Особливу увагу зверни на тих, хто привітається з тобою першим. Можливо, якщо це не вивідачі принца, вони тобі допоможуть. Коли вийдеш на стежку, трохи перепочинь. Як стрінеш кого, що ти із планети Земля, не говори – про її існування знають лише маги та вчені. Скажи, що ти із Приозерного герцогства, тебе викрали розбійники, ти від них утекла й хочеш просити принца про допомогу.

Коли вони нарешті вийшли на стежку, Оксанка неабияк засапалась. Пригостила кота шматочком сиру із сумки, напилася води й усілася відпочити на повалене дерево. Незчулася, як задрімала.

Її розбудило попереджувальне нявкання кота. Вона відкрила очі. По стежці сунули двоє чоловіків. Перший з них, сивоголовий, мав на вигляд років сорок чи п’ятдесят. Другий видавався юнаком. Чоловіки штовхали поперед себе завантажені доверху пакунками тачки, на спинах мали пузаті рюкзаки. З їхніх голів лився піт. Вони з увагою дивилися на сонну Оксанку. Коли побачили, що вона прокинулася, привіталися.

– Добрий день, шановні! – швиденько одказала дівчинка на привітання незнайомців. – Мене звати Оксанка. Не хочете води? В мене трохи є!

Чоловіки миттю випили усю воду.

– Дякуємо, – озвався старіший. – Мене звати Сем Ланцет, а оце – пан Джек Контрабас. Ти чому сама у лісі?

Оксанка розповіла, начебто вона викрадена із Приозерного герцогства й прямує до Зеленого принца прохати про допомогу. Чоловіки пообіцяли посприяти.

– Скажіть, будь ласка, чому у вас такі цікаві прізвища – Контрабас та Ланцет?

– У нашому краю дівчатка при народженні приймають прізвища батьків. А хлопчикам дають лише ім’я. Коли хлоп’я виростає й одержує професію, юнак бере собі прізвище відповідно до ремесла. Пекарі, наприклад, часто беруть прізвища Пекар, Бублик, Булочник, Кондитер, Здоба, Заміс, Пряник… Воїни – Мечник, Спис, Келеп, Шолом… Коли хлопець обирає собі прізвище, він скликає родичів та друзів, оголошує їм його, пригощає їх, а вони його обдаровують. Людина без фаху не має права мати доросле наймення. Ледар із фахом – також. Люди говорять: „Який він пан Генріх Мельник, якщо він продав свій млин і байдикує? Він – просто Генріх!“ Колись не мати прізвища було ганьбою. А зараз – яка різниця?

– Є різниця! – обурилася слухачка. – Соромно, коли дорослого звуть, як дитину!

Попутники переглянулися.

– Дійсно, є різниця! Як ми це не помічали? Пішли!

Вони посунули важезні тачки. Дашмур нахабно застрибнув у тачку пана Контрабаса й розлігся на пакунках. Оксанка допомагала панові Ланцету штовхати тачку на підйомах.

– То ви – лікар, а пан Контрабас – музика?

– Так, я – лікар. Колись у нашому місті жили аж п’ятеро аптекарів. Ліки вони робили з цілющих трав, які для них вирощували або збирали. Коли до влади прийшов Зелений принц, постачальники почали приносити молочай замість ромашки або поганки замість мухоморів зі словами «яка різниця?». Аптекарі виїхали геть, бо не могли робити якісні ліки. То ж мені доводиться для моїх хворих завозити їх контрабандою з королівства Олександра Механіка. Джек узявся мені допомагати. Але він не міг узяти прізвище Контрабандист, бо з таким назвиськом його б заарештували. То ж зве себе «пан Контрабас». Люди усе розуміють. А стражникам ми даємо частину привезеного безкоштовно.

– Ви маєте лікарню?

– Мав. Але вона почала протікати. Приміщення було державне, його мав ремонтувати Зелений принц. Він не захотів. Я випрохав гроші у Його Величності Олександра Механіка. Але Зелений принц викликав мене й сказав: „Яка різниця, у кого будуть гроші – у мене чи в тебе? Аби на добре діло пішли!“ Я повірив і віддав гроші йому. А він на них відремонтував дорогу зі свого палацу до Мисливського лісу. Лікарня завалилася і я тепер лікую важких хворих у себе вдома. Сам сплю в коморі. Приймаю хворих у колишньому курнику.

– Чому вашого принца звуть зеленим?

– Бо він завжди ходить у зеленому. Говорить: „ Яка різниця, якого кольору мої шати? Я вибрав зелений!“ Навіть фрак на балах носить зеленого кольору!

Ліс закінчився. Відкрилися порослі мохом занедбані стіни, за якими була столиця Зеленого принца. Біля воріт нудилися троє вартових. Пан Ланцет сунув їм пакунок і вони мовчки пропустили їх до міста.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11

Казка-брехня з натяком

Грошики й горішки

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->