Гроза у лісі

У глибокому лісі, поміж височезних дерев, де сонячні промені танцювали серед вершин, пролягала таємнича стежинка, вкрита опалим листям, яке так приємно шарудить під ногами! Стежка веде прямісінько до галявини, де навчаються маленькі звірятка: зайчата, лисенята, ведмедики, білочки та їжачки. Усі вони, були найкращими друзями, тут вони проводили багато часу граючись та розвиваючись. Малюки завжди були слухняними, вони слухалися дорослих та прислухалися до їх порад. Але було одне звірятко, яке завжди вважало себе найрозумнішим — це було зайченя, на ім’я Шустрик.

Іноді, наставали такі часи, коли звіряткам потрібно було залишати усі свої справи та швиденько бігти до укриття. Це ставало тоді, коли хмари темнішали та було чути як гримів грім. Мудра тітка сова, завжди сповіщала усіх жителів лісу про наближення грози, усе для того, аби вони могли уникнути небезпеки та захистити себе. Допомагав у цій важливій справі її найкращий друг – дятел Міцнодзьоб, він своїм міцним дзьобом ритмічно стукав по дереву так, щоб у кожному куточку лісу було чути про наближення небезпеки. Ховалися звірі у надійному місці, у ведмежому барлозі. Там було дуже багато місця для усіх лісових мешканців. В укритті вони розповідали один одному веселі історії, співали улюблені пісні, танцювали та малювали. Усе для того, щоб трішки відволіктись та забути про негоду. Звірята жили у лісі щасливо та безтурботно, вони добре знали що завжди можуть покластися одне на одного, адже коли всі разом, то і ніякий грім не страшний!

Ось і цього разу, звірі почувши про наближення грози, покинули усі свої справи, взяли необхідні речі та відправилися у безпечне місце. Маленькі звірята дружно стали один за одним і взялися за лапки. Ніхто й подумати не міг, що хтось вчинить інакше. Малесенький зайчик, на ім’я Шустрик, думав, що зможе подолати будь-яку негоду. Тому вирішив сховатися під кущиком. На його думку, тут безпечніше. Але гроза була жахливою, блискавки світили небо, і так гримів грім, немов вигукував величезний дракон! Зовсім скоро Шустрик почав шкодувати, що не послухав старших, але було вже пізно. Вирував сильний вітер розгойдуючи дерева. Він був настільки могутнім, що в один момент, разом із корінням вирвав величезне дерево, яке повалилося прямісінько на зайчика. На жаль, все сталося так швидко, що бідне зайченя навіть не мало змоги втекти.

Шустрику було дуже боляче і страшно, адже поруч з ним не було нікого, хто міг би йому допомогти. Усі звірі, крім малесенького зайченяти вже були в укритті, тому всі розуміли, що Шустрик, скоріше за все потрапив у біду. Але на жаль, до завершення грози ніхто не міг покинути укриття. Біднесенький зайчик плакав та благав про допомогу. Він увесь промок й дуже сильно змерз. Та на щастя, гроза швидко стихла. Сонце своїми променями розігнало важкі хмари. Перестав лити дощ. Нарешті тітонька сова оголосила про закінчення грози. Раз небезпека минула, то усі звірята сміливо можуть виходити з укриття!

Настав час відправлятися на пошуки зайчика. Шустрику дуже пощастило, що звірятка вчасно прибули з допомогою. Усі гуртом звірі підняли дерево, воно було дуже важким, тому сам зайчик ніколи б не зміг впоратись з ним. Пораненому зайченяті надали першу медичну допомогу та відправили його у лікарню. Минув час, Шустрик одужав, повернувся у лісовий садок, де на нього чекали його друзі. Ця подія стала прикладом для маленьких звіряток, як не можна поводити себе коли наближається негода. Ця ситуація нагадала усім жителям лісу, наскільки важливо бути обачними та дотримуватись безпеки під час природних лихоліть. Також Зайченя навчилося бути більш обережним у виборі місць, для укриття під час грози. З того часу більше зайчик не ризикував своєю безпекою, він зрозумів наскільки важливо слухати дорослих та довіряти їхньому досвіду.