Складне Питання
– Чого ти найбільш за усе боїшся? – одного разу запитали Стефанку; і дівчинка замислилась. У людини, що питала це, чорне обличчя ховалось під таким самим чорним каптуром.
Стефанка вирішила почати з чогось дуже-дуже хорошого, такого, що страхом точно назвати не можна. Вона згадала смарагдові стелі з листя, сотні голосів на майданчиках, запах мокрого асфальту, краплі на долонях, у волоссі. Але вона швидко зрозуміла, що не зможе знайти так свій страх.
Стефанка згадала про великий страх багатьох людей – смерть. Її вона боялася не так сильно, як повинна – Стефанка для цього страху була ще занадто мала. До таких невеликих людей не приходило раніше ніякої смерті зовсім.
Та вона безжалісно приходила до усіх в останній час. Її гнали вперед, на кінчиках пальців, на кінчику автомата, і вона хаотично металася перед ним. Вона танцювала свій, невідомий нікому танець, і безшумно наступала, гнана важким кроком воєнних чобіт.
Стефанка відкинула цю думку й одразу згадала інший страх, вже власний; коли вона вперше побачила на сторінці підручника Їх, то дуже сильно злякалася. Пройшов якийсь час після початку війни й багато людей стали виглядати саме так.
Стефанка підсунулась ближче. Людина уважно глянула їй у великі барвінкові очі й, окрім дитячої довіри, роздивилась довгі холодні тіні – запечатану смерть, що звернулася, наче кров на рані. Так дивились лише старі.
– Так чого ти боїшся? – повторила вона.
– Людей у протигазах.
Смерть зітхнула – це була надто правильна, дитяча відповідь на питання, яке правильної відповіді не мало зовсім. Вона подивилась на Стефанку з-під чорного каптура і на мить їй здалось, що дівчинка старіша за неї.
Смерть стояла перед нею навколішки, у її потилицю упирався спрямований солдатом у протигазі на дівчинку автомат. У Смерті під нігтями був попіл і прах бахмутців, який викльовували ворони. І їй вперше захотілось бути не примарною ознакою лиха, а чимось матеріальним, щоб закрити собою, вбе-рег-ти.
Смерть, ухопившись за кінці чорного плаща, розгорнула його. Стефанка не побачила тіла – лише чорні та рівні смужки на грудній клітині. Куля торкнулася пір’їнкою її чола, і вона похитнулася, падаючи в розчахнуті обійми.
У світ, де людей в протигазах не було.
