– Чого ти найбільш за усе боїшся? – одного разу запитали Стефанку; і дівчинка замислилась. У людини, що питала це, чорне обличчя ховалось під таким самим чорним каптуром. Стефанка вирішила почати з чогось дуже-дуже хорошого, такого, що страхом точно назвати не можна. Вона згадала смарагдові стелі з листя, сотні голосів на майданчиках, запах мокрого асфальту, краплі на долонях, у волоссі. Але вона швидко зрозуміла, що не зможе знайти так свій страх. Стефанка згадала про великий страх багатьох людей – смерть. Її вона боялася не так сильно, як повинна – Стефанка...
