Хто ж такий козак?

Вечоріє. Нарешті, це палюче сонце сховалося далеко-далеко за горизонт. Настав вечір, і ось в небі де-не-де почали з’являтися зірки. Вони ніби тисячі малесеньких світлячків, що поринули у небо. Повіяло прохолодою.

– Як тут добре! – промовив дід Василь.

– Але нам вже час іти до хати.

На лавці біля старої хатини сидів онук Микола зі своїм дідусем. Хлопчик часто приїздив у гості до дідуся. Щовечора вкладаючи онука спати дід читав йому казки, оповідання та розповідав різноманітні цікаві історії. У діда Василя було багато різних книг, ціла домашня бібліотека! Ось настав час для прочитання чергової казки, дідусь був трохи втомленим, тому попрохав свого онука самому обрати книгу. Миколка із задоволенням побіг до бібліотеки та узявся за пошук книги. Передивляючись книжки, хлопчик помітив одну зовсім незнайому йому книгу – такої він ще ніколи не бачив. Книга дуже зацікавила хлопця, тож він одразу приніс її до дідуся, простягнув та й просить:

– Діду, діду, ось цю казочку прочитай, про чоловіка з конем.

Глянув дід Василь на книгу, усміхнувся та й каже:

– Любий мій онучку, це не просто чоловік, це – козак!

– А хто такий той козак? – здивовано запитує хлопчик.

Дідусь розгорнув книгу та почав свою розповідь. У цій книзі йшлося про життя славних героїв-козаків.

Давним-давно, за Дніпровими порогами, у степах, де не було ні сіл, ні міст проживали групи чоловіків, там вони здобували зброю, полювали, навчалися бойового мистецтва, відпочивали та готувалися до походів. Це була Запорізька Січ – земельна ділянка на острові Хортиця, навколо якої була широка Дніпрова вода. Територія цього острова була захищена гарматами, навколо ділянки були вириті глибокі рови, які наповнювали водою, а для захисту встановлювали височезні паркани. У невеличких хатинках, які називали «курені», мешкали козаки.

Козаки – чоловіки, які боронили рідну землю від загарбників, адже наш народ здавна був змушений відстоювати себе та свої території. Козак – це вільний, безстрашний воїн, вправний вершник. Козаки завжди були сміливими, відважними та ніколи не боялися смерті. Неможливо не захоплюватися їх героїзмом та відвагою.

У вільний від походів час козаки займалися риболовлею, полюванням, розводили бджіл. Найважливішою галуззю Запорізького господарства було скотарство. Вони розводили коней, велику рогату худобу, свиней. Також займалися вівчарством.

Справжній козак мав смачно та ситно їсти, адже йому потрібні були сили, щоб боротися із противником. Каша додавала силу козаку. На Січі були популярними такі страви як: куліш, соломаха, тетеря, щерба, братко. Також пили узвар.

У козаків були свої клейноди: корогва (прапор, стяг), печатка (герб), комишна, духові труби, каламар (чорнильниця), булава, бунчук, мідні котли (литаври) і гармати. Козацькі клейноди – це коштовні речі, які були відзнакою і символом військової та цивільної влади.

Коли козак збирався у похід, він брав із собою різні обереги: хрест, хустину, рушник та жменьку рідної землі. Щодня козаки старанно тренувалися для того, щоб мати велику перевагу над суперником під час бою.

Козаки також любили та вміли вправно танцювати. Гопак – це старовинний український танець, який походить ще з козацьких часів. У цьому танці чоловіки демонструють свій характер, силу та мужність. Спілкувалися між собою козаки виключно рідною мовою – українською. Але, на жаль, іноді вони були змушені писати різні документи мовою московитів, оскільки противники не розуміли нашої мови. А наші мужні, відважні козаки були грамотні та досконало знали не лише свою рідну мову, а й мову свого ворога.

І донині ходять легенди про славетні походи наших славних пращурів!

Не встиг дідусь закрити книгу, як Миколка вже й заснув з прекрасною посмішкою на обличчі. Хлопчик поринув у сон, де він, верхом на коні, разом із козаками вирушає у вирій пригод. День заступила тиха, густа ніч. Усе довкола поснуло, і тільки тисячі малесеньких світлячків продовжують мерехтіти у небі…