Жабське болото

Сталося це тоді, коли було дуже спекотно, і здавалося, що не має жодного місця, де можна було б врятуватися від безжальних, палючих сонячних променів. Але ні, знайшлось одне, хоч і не примітне, але прохолодне та сповнене різних несподіванок казкове місце, це було: Жабське болото. У цьому неймовірному місці проживає сім’я Жабських, жабка Жанна та її чоловік Жан. У них не було діточок, але вони довго про них мріяли.

Минали роки, жила сім’я Жабських у своєму ритмі, мали жабки свої якісь жаб’ячі справи. А ще вони дотримувались одного важливого для них правила, кожного дня вони прогулюються своїм Жабським болотом. І ось, одного такого дня, як і завжди, здавалося б що він зовсім не відрізняється від усіх попередніх днів, але ж ні, цього разу сталося щось зовсім неймовірне.

Маленька ікринка, ледь помітна лежить на листі латаття:

-Ква-ква-ква! Яке чудо! Зраділи жабки. Підхопив Жан листочок з ікринкою, і разом зі своєю дружиною Жанною попрямували до свого дому.

Минув час, з ікринки вилупився пуголовок, згодом виросло чудове та гарне жабенятко, на ім’я Чомусик. Прозвали його так, тому що, він був дуже допитливою дитиною, завжди запитував: чому? а це чому? Хлопчика завжди цікавило усе довкола, він полюбляв гуляти на своєму жаб’ячому болоті, на своєму шляху завжди зустрічав нових друзів: маленькі п’явочки, голосні комарики, веселі мушки, жабенятко знало, що усі жителі їх болота різні, неповторні та не схожі один на одного, адже матуся колись розповідала своєму любому малюку про усе на світі, а тато частенько читав синочку неймовірні історії про Супергероїв. Якось прогулювалося жабенятко болотом, він розмірковував про них, і так засумував через те що не став таким самим героєм про яких розповідав батько, що геть не помітив на своєму шляху красивої незнайомки, яка йшла на зустріч жабенятку, дівчинка була також чимось засмучена.

І ось вони зіштовхнулись одне з одним.

— Ой хто ти, що ти тут робиш? Запитав Чомусик.

— Я польова мишка Марійка, гуляю тут, відповіла сумним голосом дівчинка. А ти чому такий, що у тебе трапилось?

Почало жабенятко розповідати свою історію про те, що він не став тим, про кого дуже часто чув від батька, що дуже сумно йому стало через те, що він не зробив нічого важливого у своєму житті.

— Зрозуміло! Відповіла Марійка, і почала розповідати хлопчику чому їй теж сумно:

— Я завжди мріяла побачити чудо-квітку, яка росте у водичці! Адже колись їй мама розповідала історію про дивовижні квіти, не такі які ростуть у полях, а чарівні водяні квіточки.

— Тільки от я не знаю як вони називаються, зітхнула Мишка.

— Це не проблема! Сказало жабенятко, то з усієї сили стрибнув у болото. Через декілька хвилин Чомусик повернувся, та не з порожніми лапками.

— Тримай, це біле латаття!

— Дякую! Чомусику, ти зробив неймовірне, ти втілив мою мрію, я нарешті побачила чудо-квітку, про яку чула безліч історій! Ти, справжній Супергерой!

— І тобі дякую Марійка, за те що дала мені змогу стати героєм! Я дуже радий, що зміг тобі допомогти.

На цій веселій ноті, нові друзі попрощались та попрямували до дому, щоб поділитися зі своїми батьками неймовірною історією, яка з ними трапилася.