– Яка ж ти хитра та лицемірна, – говорив чоловік до лисиці, а та лише опускала очі та м’яла лапою листя обабіч лісової стежки, своїм мовчанням визнаючи справедливість його слів. – Як не соромно тобі людям та звірам в очі дивитися? – не вгавав чоловік. – Сумирна така та тиха, а варто лише відвернутися – і ти якусь підлість влаштуєш, на все ладна, щоб свого досягнути. Хіба ж можна на тебе покластися в тяжку годину, хіба можна вірити тобі? Звір страшний лісом ходить, може, й зараз чатує на нас у...
