Ольга Білицька

Мар’яна була дикункою. Ні, вона, звісно ж, знала всі правила етикету, поводження серед людей, зовні мало чим відрізнялася від своїх однолітків. Проте суспільство, великі міста, компанії мало вабили її. Самота, тиша, спілкування з природою – от що любило її серце. І хоча дівчина стала дорослою все одно, як у дитинстві, приносила додому слабих тварин, аби вилікувати та знайти їм притулок, вірила у дива та бігала у ліс. Заміський будинок її родини стояв саме посеред лісу, огороджений великим забором, щільно заплетений плющем та жимолостю. Вранці сяк-так поснідавши, Мар’яна хапала книжку, рюкзак...

На березі найтеплішого моря, що зветься Темарунда, стояло невеличке рибацьке поселення. У ньому мешкало небагато людей, і всі вони добре знали один одного, завжди допомагаючи друзям і знайомим в біді. Чоловіки щодня до схід сонця виходили в море, аби закинути сітки і поверталися із багатим уловом, розділеним порівну. А вдома на них очікували родини, затишок і радість. Мабуть, всі вони були щасливі, але найщасливішим почувався молодий Орлик – син старого шанованого рибалки. Юний хлопець вже встиг опанувати ремесло, а крім того відрізнявся силою, спритністю та добротою. Цей відчайдух міг об’їздити...