Казка-брехня з натяком
5.
Вулички міста були давно не метені, на узбіччях лежало сміття. Втомлені лікар та його помічник спинилися біля похиленого будиночка. З нього якраз вийшов хазяїн й привітався до них.
– Чому ви не ремонтуєте будинок? – поцікавилась Оксанка. – Він же похилився.
– Яка різниця? Аби стояв!
– Є різниця! Чого чекати, доки він упаде на голову, якщо можна відремонтувати?
– Дійсно… Завтра ж почну ремонт. Пане лікарю, дозвольте допомогти. Як дотягну ваш возик до місця, продайте ліки проти болю в спині. Оті, які я минулий раз купляв. Мати давно вже просить, а мені якось було без різниці, чи болить у неї спина, чи ні. Чомусь було байдуже, а зараз наче полуда з очей упала.
Він відняв у пана Ланцета тачку й легко покотив її. Пан Контрабас ледве встигав за ним. Назустріч ішов гурт молоді.
– Чужі возики тягаєш, пане Вуздечко?
– Яка йому різниця, чиї возики тягати!
– Є різниця! – обурився конюх пан Вуздечка. – Це возик з ліками! Його тягти – честь! А за вами, реготунами, я б й соломини не підібрав!
Молодь гмикнула, почухала лоби… Рюкзаки перекочували на спини двох молодих хлопців. Вони попрощалися з гуртом і пішли до будинку лікаря. Скинули рюкзаки біля комори – там була аптека.
– Диво якесь! – сказав пан Контрабас панові Ланцету, – раніше нам ніхто не допомагав!
– Не хочеш побути зі мною на прийманні хворих, доки пан Контрабас сортує ліки? – спитав лікар.
– Хочу! – погодилась Оксанка.
У тісному приміщенні поміщалися тільки лікар, дівчинка та хворий. Черга з пацієнтів стояла у дворі. Кожному візитеру пан Ланцет призначав ліки, сам же їх продавав, пояснював, як приймати. Хворі відмахувалися:
– Яка різниця, двічі чи тричі в день? Я звик двічі!
– Є різниця, шановний! – обурювалася Оксанка й писала на листочку настанови лікаря. – Ось, візьміть та прочитайте вдома!
Коли приймання закінчилося, прийшов пан Контрабас. Лікар із ним пішов до тяжких хворих – ліжка з ними займали весь будинок. Оксанка пішла на кухню й допомогла куховарці панні Омелі приготувати вечерю. Повечеряла. Спати їй не хотілося. Вона гарненько прибрала двір, потім замела тротуар перед будинком та прибрала розкидане сміття.
– Навіщо ти метеш? – питалися перехожі. – Яка різниця, заметено перед будинком, чи ні!
– Є різниця! – відповідала дівчинка. – Хочу, щоб було красиво та чисто, а не брудно та огидно! Це ж лікарня!
Коли вона втомилася, з будинку лікаря вийшов пан Контрабас і забрав її до себе, бо у переповненому будинку пана Ланцета не було де переночувати. Він жив з батьками. Вони викупали гостю й поклали спати.
