Ковзанка або випробування

Мирослав натискав кнопку дзвінка, навіть через двері було чути, як цей дзвіночок сповіщає про прибуття гостя. Богданка відкрила майже одразу, вона була сьогодні навіть вище за хлопчика.

— Оце ти за ніч так підросла? — аж закашлявся від несподіванки Мирославчик.

— Еге ж — виросла, аж на висоту моїх ковзанів!

І після цих слів обидва дивилися на ноги дівчини, які були взуті у білесенькі новесенькі ковзани із золотими сніжинками.

— Яка краса, Богданко!

— А головне, що я в них завтра буду кататися! Ти знаєш, що в місті на цілий місяць відкривають льодовий майданчик біля головної ялинки! І вхід безкоштовний.

— А якщо ковзанів у мене немає? — Мирославові стало прикро.

Богданка відчула цю зміну хлопчачого настрою і швидко продовжила:

— Ковзанка відкрита для всіх жителів міста, а якщо ви приходите без ковзанів, то можна взяти напрокат.

— Тоді підемо разом? Ми й наші мами. Піду додому, здивую маму такою новиною.

— До завтра. Я напишу тобі повідомлення о котрій годині ми з мамою будемо готові, — сказала Богданка, закриваючи двері.

Цієї ночі Мирославчику наснилося парне катання на льоду: він мчить у шоколадних ковзанах, підтримує на ходу свою партнерку, яка виконує складні подвійні стрибки й обертання. Нагорода майже в їх руках, він тягнеться за медаллю, втрачає рівновагу і починає  падати, і…

І хлопчик отямився від того сну, лежачи на паласі, це таке килимове покриття було біля його ліжка.

Мирослав відкрив очі й зрозумів, що спав, а, значить, ще ніякої медалі не отримав.

— Щоб чемпіоном стати — треба багато працювати, — з цими словами до кімнати зайшла мати. Вона подумала, що син узявся за ранкову зарядку.

— А можна сьогодні замість звичних тренувань, навчитися тримати рівновагу на міській ковзанці? 

— Так, мама Богданки мені вже все розповіла, тож підемо учотирьох. Бо “Якщо бути без діла — слабіє сила”, тобі потрібні навантаження.

— А буде соромно, якщо я впаду? 

— Буде соромно, якщо ти не спробуєш. 

Вони вийшли з дому і випробування почались.