Голий Гінкго

Справа була восени. Висаджені весною дерева відчували подих холодного вітру, зранку морозець тихенько торкався алеї молодих дерев серед яких був і Гінкго Білоба. Він був чужинцем, єдиним представником між папоротями та хвойними. Унікальний, бо представляє один вид, один рід і одну родину. А друзів не мав. Сусідні дерева тільки роздивлялись на нього і щось нашіптували одне одному, скидаючи своє листя. А Білоба нічого не скидав, чекав, а одного ранку дерева прокинулись і побачили, що він віддав свої листя усі одразу, стояв у купі опалого листя, хитав гілками дерев в такт вітру. Що тут почалося!

— Голий Гінкго! Голий Гінкго! — «булінговали» дерева на всі лади.

Але Білоба не звертав уваги, а потім до тієї алеї під’їхав фургончик з волонтерами й Гінкго махнув їм, запросив підійти ближче. Інші дерева з подивом дивились, як волонтери, молоді хлопці й дівчата збирають опале листя Білоба і не витримали, запитали:

— Може і наше листя зберете?

— Та навіщо воно нам, а от у Гінкго Білоба листя цілюще, з нього роблять чай з унікальними лікувальними властивостями!

— Тому я і скидаю одразу все листячко, щоб його швиденько зібрали й лікувальні чаї виготовляли, — з гордістю пояснив Гінкго.

— Важко тобі тут, — звернулась до дерева волонтерка, струнка дівчина Полінка і торкнулась стовбура.

Може їй почулося, а може дерева і справді прошепотіли:

— Тепер все буде інакше.