Смужечки і цяточки

Дружив жираф із зеброю. Ну як дружив, непогано було разом посміятися над кумедною ситуацією, похрумкати смаколиками, погуляти на свіжому повітрі. А одного ранку постукав жираф до зебри й з порогу запропонував:

— Фестиваль краси сьогодні, головний приз отримає той, хто має найкращий розпис  шкіри. Гоу зі мною?

Гоу — це він замість «ходімо» казав, за це його і звали : жираф Гоу.

Зебра була ще тою фіфою, слідкувала за модними тенденціями, була завжди в тренді й звали її — Ренді. Ясно кожному, що такий вихід вона нізащо не пропустить. Тож за пів години вони разом тупцювали по вузенькій стежці та жартували. Але десь за тими жартами кожному з них вважався головний приз. Аж ось дорога урвалась, напередодні була сильна злива, дорогу розбило і невеличкий місток, що поєднував цей та інший бережок ущент водою розмило і зламало негодою.

— Мені тут не проскакати, — зупинилась зебра.

— Треба щось вигадувати, — Гоу був певен у перемозі, — Не відступати!

— Тобі легко так казати, високий, стрункий, а шия… хм я теж перейти зумію! Давай, жирафе, перевіриш, чи досягти іншого берега зможеш, а я по шиї дзиґою скоріше доплигаю. Нумо, хутчіше.

Не думав й секунди Гоу для друга свого дорогого, вклонився, зігнувся і шию як міст розмістив між двох берегів.

Поскакала Ренді, потупала, аж до фінішу спритно догупала, от вже її останній стриб-скок, хотіла швидко, навпростець, а в жирафа не витримав хребець. Шиєю голову потрібно тримати, не можна по ній скакати!

— Ой смужечки, ой цяточки-цятки! Що накоїли ви, звірятка!

Можна підставити другу плече, але навіщо дозволяти сісти собі на шию?