Зелений диван

Зелений диван стояв у центрі кімнати. Його використовували всі мешканці квартири, тому що він був такий зручний, із закругленими формами та м’яким наповненням. Тут кожного дня  відпочивав хазяїн квартири, батько частенько лежав з газетою в руках і мріяв. А його діточки, Мила і Ліля, коли приходили з дитячого садочка, могли пострибати на дивані. А диван боявся, що трісне і стане непотрібним. Ввечері бабуся вкладала діточок спати, сама сідала на «зеленого друга» і дивилася своє кіно.

А диван все терпів і мріяв. Мріяв вирватися звідси і мандрувати.

Прийшло літо. Природа вбралася в зелений наряд і диван вирішив:

— Пора!

Річ в тому, що його прабабусею була та сама піч, що катала Івана до царя, тож передала йому чарівні здібності. «Ф’ють!» — і  диван опинився  в лісі, який був розташований недалечко. Серед сосен «зазеленів» диванчик своєю оббивкою, сонячні промінчики освітили його вроду. Лісові мешканці оточили його. Такого в лісі ще не було!

— Співайте, птахи! Я люблю музику!

— Оце так! Він вміє розмовляти, — звернулась білка Тася до білки Зосі.

— Я раніше жив з людьми, але вони мені набридли, — незадоволено продовжував диван, — вони мене не любили, а використовували. Тепер я буду тут. Я дерев’яний та зелений, як дерева навколо мене.

— А дерева приносять багато користі, вони дають нам їжу і кисень, — здивувалась від такого нахабства Зося.

— Ну, можете посидіти на мені полежати або поплигати — подумавши, дозволив диван.

І тільки-но білки плигнули на нього, він невдоволено приснув.

— Стоп, стоп, стоп, так діло не піде, — оббивку пошкодите своїми пазурами.

— У нас не пазури, а кігтики, — обурилась Тася.

— Поскакали краще по деревах! — позвала подругу Зося.

І білки зникли.  Диван засумував. Скільки він не кликав, ніхто із звірів до нього не підходив.

— Справ багато в лісі, роботи різної, щоб добре себе почувати, їсти, спати, треба багато працювати! — підсумував дядько дятел.

День за днем проходили, а на диван тільки голки і шишки сипались.

Чи додому повернутись, може люди вже не такі й погані? Вони багато працювали, а зі мною відпочивали, — розмірковував диван, — а моя праця була в тому, щоб допомогти їм відпочити.

«Ф’ють!», — і диван повернувся.  Але на його місці, в центрі кімнати, був інший красень, великий і м’який, із золотими боками.

 Що ж, буде тобі наука, тепер тобі місце в закутку!