Жар-жар птах

Золоте чи навіть яскраво-золотаве сонце ховається за небосхилом. Зоряна стоїть біля вікна кожного вечора і спостерігає за ним. Їй п’ять рочків, майже доросла.

— Кажуть, що діти будуть ходити до школи з п’яти років за новими правилами, — за маминим голосом чується погано приховане незадоволення. Вона жаліється тітці Марічці, що дитина ще «не готова».

— Готова чи не готова, вона ж тобі не пиріжок, — чує Зоряна тітку і тихенько посміхається в кулачок. П’ятирічка трохи боїться рідну маму, особливо коли та приводить своїх друзів Микитенки і сидить з ними на кухні до ранку. А дівчинці самій в кімнаті холодно і лячно.

— Зоряно, — кличе тітка, це мамина старша сестра. Вона завжди приносить якісь вподобайки для Зоряни, кожного разу щось нове, і при тому голос її такий, такий… наче мед. Ось дівчинка вже біжить до родички.

— Я тобі сьогодні розкажу страшну казку. Є на світі Жар-жар птах. Він своїм пір’ям може весь дім освітити й зігріти, а те пір’я сліпучо – золотаве, мов жар вогню. Птах не простий, він – символ щастя, але буває так тільки до добрих людей. А інші, якщо замислюють зло, до них повертається воно. Обертається птах на «крешану», вибухає вогнем, який не можна загасити.

Очі в Зоряни стали такими круглими від подиву, а тітка Марічка вже таріль розписану дивними квітами дістає, а всередині яскраво-червоний птах сидить, пір’ям мерехтить.

— Тримай та нікому не віддавай. Таріль силу має і взимку зігріває.

Наступного дня мама на роботу пішла, а Зоряну «нікуди було діти», то ж залишилась вона вдома сидіти. Змерзла вся і злякалась, бо з ким розмовляти не мала. Аж таріль від тітки дістала і бажання подумки загадала. І тут птаха пчихнула, крилами махнула і з тарілки спурхнула. Кружляє по кімнаті, кружляє і співом своїм зігріває. А коли Зорянка зігрілась, то в ліжечку тихенько вмостилась і оченята закрила.

Вже термосить її мама:

— Вже вечір, прокинься, Зоряно!

Дівчинка мамці про жар-жар птаха каже:

— Він літає і мене зігріває!

— Що ти видумуєш, дочко! Не вдень, а вночі треба спати, щоб так не фантазувати.

Наступного дня  прийшли до Зоряни із мамою подружжя Микитенки, посиділи разом раденькі. А потім Зоряни мати стала про дочку розповідати. То одне, то інше, а потім і каже:

— Ой, що ж робити, Зоряна з тарілкою стала говорити, мені розказує, що птах злітає і жаром своїм зігріває.

І як доказ того, тарілку отим Микитенкам, чоловіку і жінці показує, а та всіма фарбами грає. А Микитенчиха хитренько очима кліпає.

— Давай нам ту таріль. Предмета немає і проблема зникає.

— Не можна, — мама пручалась.

Коли Зоряна заснула, таріль Микитенчиха поцупила.

— Не хочуть так-сяк віддавати, я сама зможу взяти. Не тільки вам треба житло зігріти, із чоловіком швиденько вирішили додому піти. Щоб свою хату зігріти й спати, та стала їх хата вогнем палати. З тої тарілки пташина вогнем вибухає, а як загасити — ніхто не знає. Так і згоріла у крадіїв Микитенків хата, бо хотіли вони забагато.

Хотіли добра чужого, а не отримали нічого.

Жар-жар птах

Жора, Жанна та етапи жонглювання

Жар-жар птах

Швидкість виноградного равлика

Новіший допис

Надіслати коментар

<-- -->