Казка-брехня з натяком
2.
Коли стало темно, дівчинка з переляку закрила очі. Коли відкрила, знову побачила себе у сосновому лісі. Але ж де тато з мамою? Де озеро? Що це під ногами?
Це була мамина сумка. Оксанка підняла її. Побачила перед собою кущик ожини. Зірвала синю ягідку, вкинула до рота й тут тільки зрозуміла, що знаходиться в іншому місці та часі. Бо у травні спілих ягід у лісі ще немає.
Злякано обернулася. Кроків за двісті від неї був пагорб. Вона підійнялася на нього й побачила вдалині легкий димок. Вирішила йти на нього. Зробила двоє кроків й завмерла: віддалік, між деревами, стояв велетенський тигрище!
Тигр побачив її, але не побіг на неї, а ліниво позіхнув й почав качатися по траві.
– Ситий! – вирішила Оксанка. – Залишу йому про всяк випадок ковбасу й піду геть!
Вона витягла палку ковбаси з сумки й поклала на землю. Тигр лизнув собі лапу, немов справжнісінький тобі кіт, й побіг до неї. Чим ближче він надбігав, тим більше зменшувався, доки дійсно не став котом. Дівчинка не знала, чи лякатися, чи дивуватися. А дивний звір миттю злопав усю ковбасу й нявкнув:
– Дякую! Давно не їв такої смакоти! Дозвольте відрекомендуватися: придворний кіт Феї Броніслави Ягеллонівни Дашмур!
Дівчинка озирнулася, але довкола нікого не було. Невже це кіт розмовляє?
– Ти… ви з цирку? Не треба розповідати мені казки про Фей! Де мої батьки?
– Не так швидко, – сито потягнувся кіт. – Ти звідки і як тебе звати?
– Я Оксанка з села Вишнівка. Волинської області.
– А хто цар у вашій Волинській волості?
– Області, а не волості. У нас немає царів. Маємо президента.
– Великий Творець! То ти земносвітка!! Яке диво!!! Мняу!
Оксанка обережно погладила кота по голові – раптом образиться? Але він був не проти:
– Вітаю у країні Зеленого принца! Мурр!
– Дашмурчику, що ж мені робити? Мене тато-мама сюди не пускали! Вони ж плакати будуть!
(Оксанка ледь сама не розплакалася. Волохатий співрозмовник це помітив й заспокійливо потерся об ноги).
– Пішли до моєї Феї. Кажуть, у вас на Землі зовсім немає Фей. Запам’ятай: до них треба звертатися «Ваша Чарівливосте» або «Ваша Чарівність». До магів зазвичай звертаються «Ваша Магічність». До королів треба звертатися …
– Це я знаю. У книжках читала. Твоя Фея добра?
– Так. Тому вона й живе тут, у відставці. Розумієш, колись це була її країна. Маленька, але багата. Усе було добре, але звідкись прибув Зелений принц. Переконав жителів країни, що моя Броніслава розкрадає казну, торгує з ворогами країни, ховає накрадене золото за кордоном… Усе то була брехня. Але люди повірили й оголосили своїм сувереном Зеленого принца. Фея не захотіла воювати з власним народом, хоч і могла. Тому пішла у відставку й сховалася від принца та його посіпак у цьому лісі. Мене зачарувала, щоб здалеку я здавався великим та страшним, а моє нявкання видавалося лютим гарчанням. Стражники принца один раз мне побачили й більше до лісу не потикаються. А принц…
– Що принц?
– Він наобіцяв багато, а не зробив ніц. Нині девіз країни та його правління «яка різниця», а був «праця та добробут». Тепер мешканців краю сусіди звуть: «якарізничники». А раніше звали «працелюби».
– «Якарізничники»! Як смішно!
– Тобі смішки. А мені та Феї плакати хочеться!
