Казка-брехня з натяком

Поділитися

7.

Стражник завів дівчинку у кімнату з решітками на вікні:

– Чекай тут, але не принца, а страту! Це я порадив оголосити сьогодні приймальний день, бо здогадався: злочинець, який підбиває людей на бунт забороненими словами, захоче побачити принца! Я думав, що це якийсь заблукалий маг. А це – ти. Простіше буде стратити.

– Але що я поганого сказала?

– «Є різниця!». За ці слова у нас – смертна кара. Вони заборонені. У мене на них – нюх скельного гада, бо… Сиди тут! За старими магічними законами нашого краю, страти відбуваються о третій годині дня на головній площі після зачитування суддею присуду. Залишилася ще година.

Він вийшов, грюкнувши дверима, й замкнув їх. Дівчинка не на жарт налякалася.

– Не бійся, Оксанко, – потішала її панна Горохівна у лівому вусі, – якось викрутимося! Ти тільки слухай мене уважно! І усе швидко виконуй! Не вішай носа на квінту! Ми врятуємось!

Через годину головний стражник привів ще двох. Вони узяли дівчинку за руки й вивели з камери. Один спитав, кивнувши на сумку, яка була на плечі у бранки:

– Забрати? Обшукати?

– Хай буде катові, – відповів стражник з чаплею. – Бо у цього дівчиська більш ніц немає!

До них надворі приєднався ще з десяток стражників. Полонянку вивели на центральну площу. Вона була велика, але засмічена. Головний фонтан був завалений сміттям, води у ньому не було. Хтось надряпав на ньому: „Яка різниця, вода чи сміття?“

На високій башті скраю площі раптом вдарив дзвін.

– Який дурень скликає народ на страту! – загорлав головний стражник. – Зупиніть його!

Троє його підлеглих кинулися до окованих залізом дверей. Вони не піддавалися. Люди збігалися на площу й здивовано дивилися на дівчинку. Головний стражник відправив одного зі стражників за підкріпленням. Люди збігалися й збігалися. Стражники, які марно били у двері, повернулися охороняти Оксанку.

– Хтось нам допомагає! – прошепотіла їй панна Горохівна, – ми не самі! Я ж казала, що не пропадемо! Дивись уважно довкола та мене слухай!

Підійшов суддя. Дзвін перестав бити. Суддя почав зачитувати вирок. Натовп збурився:

– Ганьба!

– Дітей страчувати!

– Принц що, сказився? Відпустіть дитину!

– Душогуби! Відпустіть дівчинку! Ви б ще немовлят хапали!

– Яка різниця, – загорлав головний стражник, – кого ми страчуємо? Яка різниця?

– Є різниця! – закричала Оксанка. – Я ні в чому не винна! Я…

Стражник закрив їй рота рукою, від якої тхнуло тютюном. У нього полетів камінь з гудучої юрми. Брязнула зброя. Прийшов кат, але люди не допускали його до Оксанки й щось казали йому. Він розводив руками та показував на головного стражника. Головний стражник чекав підкріплення.

На високий баштовий балкон вибіг чоловік у масці.

– Я – могутній маг! Я наповнив цю башту тиграми! Негайно відпустіть дівчинку, бо вони вас розірвуть, зелені посіпаки!

Він ляснув у долоні. На балкон вискочив тигр й ревонув так, що навіть панна Горохівна у лівому вусі злякано пискнула. Стражники кинулися навтікача, облишивши полонянку. Натовп відступив на край площі. Старший стражник хапав підлеглих, які з переляку відступали за коміри та нагороджував криками та стусанами.

– Тікай у башту! – скомандувала панна Горохівна. –  Біжи!!

Оксанка побігла до башти. Двері їй відчинив пан Ланцет. Він швиденько замкнув їх за нею, бо за втікачкою вже гналися стражники. Вони грюкали у двері знадвору, але ті трималися. Униз по сходах спустився пан Контрабас із маскою на потилиці та Дашмуром на руках. Нитки на  волохатій шиї вже не було.

– Цей кіт справді перелякав стражників! – сказав юнак панові Ланцету.

– А ви як думали! – гордо нявкнув кіт.

– Дякую, – спромоглася нарешті заговорити перелякана дівчинка, – дякую! Усім дякую! Як ви мене знайшли?

– Одна знайома підказала, – посміхнувся лікар.

У двері гупнуло дужче. Били молотом чи колодою. Були чутні крики натовпу та погрози йому від стражників.

– Уважний лікар може багато чого дізнатися від пацієнтів, – посміхнувся пан Ланцет. – тут є підземний хід. Я, на жаль, не знаю, куди він веде. Але варта нас тут не знайде!

Він натиснув ледь помітний камінчик у стіні. Вона відкрилася. У проході вони побачили східці, на яких лежали смолоскипи й кресало. Запалили двоє смолоскипів, троє узяли з собою. Зайшли всередину. Пан Контрабас закрив потаємні двері. Вони пішли по східцях униз вервечкою у вузенький мурований цеглою прохід.

Іти довелося довгенько – факели почали гаснути. Нарешті вони уперлися у дубові двері. Вони не були замкнені.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11
  • 02.02.2021