Цугцванг у лабіринті

– Е ні, не так швидко, пані відьмо!
– Чого тобі ще?
– Ви можете сказати, що підете рахувати. Насправді можете послати листи знайомим відьмам, щось начаклувати лихе… Ви мусите дати мені клятву іменем тьми чорної магії!
Покляніться, що до заходу сонця ви не будете чарувати, відсилати листи, віддавати накази чи радити щось кому-небудь, тільки рахувати суму до сплати та відлічувати гроші. Через годину маєте їх видати, як обіцяли.
– А чому через годину?
– Щоб до заходу сонця я могла від’їхати з тими грошима якнайдалі від вас!
– Ну ти й хитра! – подумала відьма. А вголос відповіла:
– Клянуся тьмою чорної магії, що я виплачу тобі суму грошей, яку ти від мене вимагаєш за магічну шахову дошку та Фігури, через чотири години, бо маю добре її порахувати. Нікому не буду віддавати накази, крім двох комірників та писаря – щоб вони допомогли мені у розрахунках. До заходу сонця не буду чаклувати, відсилати листи й порушувати мир між нами.
Відьма пішла геть. Дівчинка повернулася до товаришів й повідомила про бесіду. Принц зблід:
– То ти продала мого тата? Й маму? Й усіх зачарованих людей?
– Наша легенда розповідає, – пояснила йому Даринка, – що винахідник цієї гри брамін Сета попрохав видати йому як нагороду за винахід рисові зерна –  за першу клітинку одне, за кожну наступну клітинку вдвічі більше, ніж за попередню. Математики дві доби рахували кількість зерен до видачі! А тепер порахуємо й ми.
Даринка, лицар та троль усілися за лічбу, але на двадцять четвертій клітинці розрахунки зупинилися, бо ні троль, ні лицар не знали чисел, більших від мільйона. У цьому світі усе лічили тисячами. Довелося дівчинці рахувати далі самій.
– Отже, за тридцять четверту клітинку виходить один мільярд сімдесят три мільйони сімсот сорок одна тисяча вісімсот двадцять чотири мідних грошика…
У кабінет вскочила відьма.
– Ти обдурила мене! Позбавила чарівної сили! Бо я поклялася сплатити тобі таку суму, яку неможливо зібрати! Я помщуся!
Вона натисла щось непомітне в стіні, буркнула – й відчинилися замасковані залізні двері. Вскочила за них. Вони закрилися.
Раптом Пацюк закрутився, став зменшуватися, доки не став зовсім маленьким щуриком. Тигриця ліниво придавила його лапою до підлоги.