Цугцванг у лабіринті

Це велет прокинувся й метнув свого дубця. Ворогиня якраз націлювала арбалета й не помітила нового учасника бою. Дубець влучив точно, зламав мітлу, збив наїзницю в річку.
Вона борсалася у воді й верещала, бо не вміла плавати.
Тихолюб поліз у річку за дубцем й витяг потопельницю на прохання Даринки. Води у тому місці, куди бухнулася відьма, йому було злегка вище колін.
Нападниця трохи сьорбнула річкової водиці й загубила чарівну паличку. Людвіг не дав їй відхекатися.
– Чому ти за нами полювала?
– Не за вами, за нею, – кивнула лиходійка на Даринку. – Вона відібрала магічну силу в Перелітної відьми. Якщо ж відьма чи відьмак на протязі трьох діб помстяться смертю тому, хто відійняв у них магічну силу, вона до них вертається. Перелітна відьма заплатила мені чималі гроші за її смерть. Пустіть мене, будь ласка! Обіцяю, пальцем не зачеплю!
– Що робимо з нею? – спитав Людвіг.
– Хай присягне, що ніколи не буде чаклувати, варити отруйні чи магічні зілля й водитися з чаклунами та чаклунками! – вирішила Даринка. – Тоді відпустимо.
– А ні, то я дам їй дубцем по заду! – буркнув велет. – Треба було мені тоді ту Перелітну відьму врізати разок – і турбот би не було! Так заборонили! Мир, мир…
Нападниця почала обіцяти гроші, замки, землі… Але товариство не купилося й вона гірко заридала:
– Клянуся тьмою чорної магії, що більше ніколи не буду чаклувати, варити отруйне чи магічне зілля, водитися з чаклунами та чаклунками! О, лихо мені! Лихо!
Її відпустили й вона пішла геть, щось злобно бурмочучи під носа.
– Треба негайно переправлятися на той берег! – запропонував троль. – Перелітна відьма нас так просто не залишить! Та й ця схоче помсти!
– Хоч вони й позбавлені магічної сили, але небезпечні! – погодилися усі. Було вирішено зробити човна з одного з возів. На нього нашили іще два ряди дошок, розібравши решту підвід. Тихолюб притягнув троє смолистих дерев й пальцями вичавив з них смолу. Даринка, Табіяр та Синьочуб засмолювали воза, лицар витесував двоє довгих весел та кермо. Велет не міг виконувати такої роботи, то ж поліз у воду – вчитися плавати.
Десь о п’ятій годині дня він заявив з гордістю, що вміє плавати. Човен-фіра був майже готовий. Йому навіть зробили невелику щоглу. Лишалося тільки прикріпити стерно ззаду та весла по бортам.
– Сюди скаче кіннота! – крикнув Тихолюб, аж у вухах залящало.
Дійсно, на них скакала кіннота. Озброєні вершники готували луки. Поперед війська їхала відьма, яка напала на них уранці. Це були люди її та Перелітної відьми.
– Не слухайте цієї відьми, кіннотники! – крикнув велетень. – Вона втратила магічну силу! Вона не владна над вами!
Воїни завагалися.