Чарівна казка

Оглавок перший.
«Боєць віртуального фронту»

«Боєць віртуального фронту» Тим Непробивний «витягував» гейм. Його надважкий танк Е-100 «підбирав» бали за балами, рятуючи незграб-партнерів.
На його рахунку вже були КВ-2, Т 34-76, два Т-5. А легкий БТ-7 він просто роздавив при лобовому зіткненні. Як Бог черепаху.
– Тимко, пора за уроки! – підійшла мати.
– АТСТАНЬ!
У потилицю немов улучив снаряд. Тато був добрячком і півроку торочив: «Ще раз скажеш мамі «атстань», одержиш запотиличника».
Але сьогодні запаси татової доброти закінчились.
– АТСТАНЬ! – крикнув «танкіст» і одержав другого запотиличника. Повернувся до екрану   … що за чортівня? Його танк горить! І хто підбив? Якесь нещастя, зачуханий «Шерман» ззаду зайшов. Якби не батько, він би його!
– Все з-за тебе! – розлютився Тимко.
Тато мовчки забрав зарядний шнур ноутбука і поніс у сарай. Який замикався батьковим ключем.
Іншого ключа не було.
– Я більше не буду! – заскімлив п’ятикласник, зрозумівши, що залишається без Інтернету. Бо ноут до вечора розрядиться, а батько шнура не віддасть.
Але він замкнув шнур у сараї та сів надворі на лавку. Додому йти не хотів. Ці «не буду», «чесне слово» йому вже допекли.
Ображений Тимко і собі тихенько вийшов на вулицю. Тато сидів у дворі та не спинив його. Говорити з сином йому не хотілося. Синові з татом теж.
Тимко зайшов у парк. Була середина жовтня. День був теплий, але небо затягувало хмарами. Наметені двірником купи листя чекали сміттєзбиральної машини. Дві ворони роздзьобували горіх. Стара жінка збирала каштани у сумку на «кравчучці». На землю з тьмяного неба зрідка падали краплі води, тому, крім хлопця та бабці, у парку нікого не було.
– Піду я від них! – бурмотів Тимко. – Піду. Хай знають!
На лавку поруч з ним сіли три сороки. Вони зовсім його не боялися! Підійняв руку, щоб зловити одну з них, але птаха застрекотіла і він … завмер! Не міг поворухнутися. Тіло мов затекло.
– Наш! – відкрила дзьоба перша сорока.
– Він 666 разів нахамив батькам!
– Він 666 разів порушив обіцянку не хамити!
Одна з сорок відкрила дзьоба і п’ятикласник раптово опинився всередині. У дзьобі. Дзьоб закрився, язик ліг на полоняника, сорока злетіла.
Спантеличений хлопчик навіть не ворухнувся. У голові було дві думки: “Оце влип” та “Я не марю?”
Він ледь не задрімав, але птаха сіла на землю, тріпнула головою та виплюнула його. «Боєць віртуального фронту» впав на землю, хитаючись, підвівся і озирнувся.
Позаду стояли двоє юнаків та дівчина у чорних мантіях із чорними указками в руках, спереду – та стара жінка, яка збирала каштани у парку. Теж у чорній мантії із жовтим півмісяцем на грудях та чорною указкою в руках. На голові чорний капелюх з розлогими крисами.
– Задовільно, бестії! – тицьнула вона пальцем на незнайомців позаду. – Геть у клас! А ти, недотепо (указка уперлася Тимкові в живіт) іди за мною!
Наляканий хлопець поплівся за старою, оглядаючись довкола. Обстановка нагадувала середньовічний замок – великі арочні вікна з чорними малюнками на синьому склі, манекени лицарів у латах із довгими мечами в руках … На одному з них сиділа ворона та каркала.
– Цить! – гарикнула стара. – Бо ще попосидиш тут!
Двоє латників-манекенів незрозуміло яким робом відчинили двері до зали. У кінці великої вбраної у чорну тканину зали на троні, до якого вів АБСОЛЮТНО ЧОРНИЙ КИЛИМ, сидів худий високий чоловік із пропікаючим груди поглядом.
– Ми – володар країни Злих Чарівників Чахлик Невмирущий. Для тебе, нездаро, Ваша Невмирущість!
Хлопчик мовчав.
– На коліна! Отак! Ти 666 разів образив батьків. Ти 666 разів порушив чесне слово. Ти заслужив бути злим чарівником. Чи не хочеш?
І Чахлик ледь облизнув губи.
– Та він мене з’їсть! – злякався хлопчик та видавив з себе, – так, хочу, Ваша Невмирущосте.
– Погано, – процідив цар. – Отже, Гадюко, веди його в А-біринт!
– Корюсь темній силі! – озвалася баба за спиною Тимка. – Іди за мною!
Гадюка повела полоняника за собою. Вони довго петляли коридорами ( провідниця не хотіла, щоб він запам’ятав шлях до Чахликової зали).
Перед ними з’явилися Чорні двері.
– Це вхід до А-біринту, дурню! – гарикнула відьма. – Через нього потрапиш у Школу Злих Чарівників! Пройти крізь А-біринт тобі допоможе лише твоя злість. Будеш недостатньо злий – начувайся!
Двері відчинилися. Гадюка заштовхнула бідолаху всередину, двері замкнулися за його спиною та щезли.