Чарівна казка

Оглавок шостий.
Похід за Чахликовою смертю

Павук рішуче мотнув головою, аж слина приснула. Хлопець та Яга відскочили.
– Тоді, – скомандував він, – якщо ніхто не втомився, куємо, поки гаряче!
– Ніхто! – відповіли два голоси.
– Беріть чарівні палички. Згодяться. Я не візьму – лапи не ті. Тимко, візьми цю лупу. Корисна річ.
– А чого вона з одного боку червона, з іншого – зелена?
– Помітив. Молодець. Якщо будеш дивитися через лупу на особу чи предмет, повернувши до себе її червоною стороною, об’єкт зменшиться у тридцять три рази. Повернеш зеленою – збільшиться.
На ручці лупи дійсно був напис 1:33. Хлопець запхнув її за пояс. У рюкзак, в якому вже лежали мітла, інструменти та дзвіночок невідомого призначення, додали іще декілька магічних речей. Про всяк випадок. Тимко зняв із себе капелюха, покрутив його у руках і спробував одягнути на голову павука ( йому він довіряв більше, ніж Язі). Він прийшовся йому якраз, бо, схоже, мав здатність пасувати будь-якій голові. На себе одягнув шапку-невидимку. Узяв чарівну бойову палицю. Одягнув рюкзак на плечі. Яга узяла чарівну паличку з полиці. Тепер їхній волохатий «отаман» мав довести, що дійсно знайшов вихід.
Волохань ліниво шкрябонув лапою майже непомітний камінчик глухої стіни, вона повернулася, відкривши вузький прохід. Іти можна було лише вервечкою. Павук ішов перший, обтираючи боками стіни, здіймаючи куряву.
Хід закінчився глухою стіною. Павук обмацав її, десь натиснув. З’явилися двері. Вони зайшли в них та опинилися у знайомому Тимкові коридорі Школи Злих Чарівників. Двері за спиною щезли.
Хлопець притулив палець до вуст – боявся, що хтось із учнів почує шум та вийде з класу. Але було тихо. Наче уся школа вимерла.
– За мною! – прошепотіла баба Яга. – Фу, фу, Чахликовою смертю пахне!
Вони рушили вгору виткими сходами.  Вийшли до іншого коридору. Він привів їх до інших дверей. Вони були зачинені. Волохань плюнув ядучою слиною на замок, він розтав, двері відчинилися.
– Тимко, ти тут? – шепнув він, бо шапка-невидимка робила свого власника недосяжним зорові.
– Тут. Не відстав.
– Уперед! Бабусю, куди йти?
Баба Яга привела їх до знайомих хлопцеві дверей з написом «Учительська». Він не раз стукав у них, бо заходити всередину заборонялося.
– Тут! Чую смерть, чую!
– Разом! – шепнув павук.
Вони відчинили двері, влетіли в учительську і … За столом сиділа Смерть. Як є – кістлява, із косою, яка стояла біля неї, приперта до стіни. Ще й щось чиркала у зошиті – чисто тобі вчителька.
– Оце стріча! – вищирилася вона. –  І Бичок тут! Я його нюхом чую. Зараз я вас!
Вона потяглася до коси. Тимко з усієї сили влупив її своєю «бойовою чарівною палицею» по кістлявому хребту:
– Зло, розсипся!
Чи від Тимкових чарів, чи від удару, ворог таки розсипався на кісточки. Які миттєво почали складатися. Ось він знову тягнеться до коси …
Наляканий майже до смерті хлопець вихопив з-за поясу лупу і подивився крізь неї на нападницю. Не тією стороною! Смерть миттєво виросла, її лікті уперлися в стелю, голова застрягла у вікні, хребет зазміював по кімнаті, зігнуті ноги застрягли між протилежними стінами… Коса, сягнувши стелі, зламалася. Від люті Смерть вереснула, потім заскімлила, як упіймане вовченя. Затиснута у кімнаті, яка раптом стала для неї замалою, вона не могла поворухнутися.
– Тимко, лезо в рюкзак! – гукнув Волохань. Край леза опинився в рюкзакові й той втягнув його всередину. На диво, він майже не поважчав!
Вони вибігли з учительської в коридор та закрили двері. Смерть вила та скімлила, але вийти не могла.
– Усе зрозуміло, – скрушно зітхнула Яга, – Чахлик підкупив свою Смерть і зробив її директоркою Школи. Гроші б вона не взяла, а на посаду купилася!