Казка про любов

Багато років тому був у одному королівстві Жахливий ліс. Кожного, хто наважувався у нього зайти, починав Лісовик водити. Два дні поводить – на третій ледь живого випустить.

На узліссі у старенькій землянці жили двійко дівчат-сиріт на землі батьківській. Кожен вечір вони збирали хмиз – Хазяїн лісу їх не зачіпав, шкодував сиріт. Виросли дівчата, стали сміливіші, пішли вглиб за хмизом узимку – і заблукали. Сидять уночі під дубом, вовче виття слухають, зубами з ляку та холоду цокотять.

Слава Богові, Лісовик якраз обхід своїх володінь робив. Розпалив вогнище, напоїв чаєм з трав, медом лісових бджіл пригостив. До самої землянки провів. І говорить:

— Сто років тому закопали розбійники у моїх краях злиток золота з кінську голову величиною. І пропали десь. Я подарую його одній з вас, якщо друга погодиться вийти за мене заміж!

Молодша сестра погодилася заміж за зеленоволосого чоловіка вийти. Викопав Хазяїн лісу самородок золотий і повів дівчат до знайомого барона (він йому зрідка дозволяв у лісі  полювати):

— Збережи, будь ласкавий, цієї дівчини придане до весілля, бо недобрі люди віднімуть!

А володар замку якраз грошей потребував. У той же день два весілля зіграли: обвінчав барон старшу сестру зі своїм
сином, молодшу – з Лісовиком.

Молода баронеса у замку залишилась, а молода лісовичка  повела чоловіка на батьківський ґрунт, у землянці жити. Посадив новий господар сад. А була в нього властивість чарівна: коли Лісовик радів-сміявся, дерева як з води росли. За перший рік сад виріс, зацвів та плоди дав. Були вони на вигляд прості, а всередині золоті – виліковували хвороби молодості та угамовували хвороби старості. Лікарі-аптекарі за новим урожаєм в чергу записувались!

Розбагатіла сім’я, збудувала дім пристойний. Накупила собі молода дружина купу нового плаття, та тільки по саду в ньому й ходить. Бо чоловік на бали не їде і її не пускає:

— Млосно мені, люба моя, там, де багато людей і немає дерев!

Забрала вночі молодша сестра все золото з дому та втекла за кордон, своєю вродою заморських принців чарувати. А ті за її гроші іноземці раді, але товаришувати з нею остерігаються: вона, мовляв, з нечистою силою зв’язана, у неї чоловік Лісовик!

А той вже зібрався назад у ліс іти, бо так сумував за дружиною, що сад захирів, дерева почали хворіти та сохнути… І  тут прискакав знайомий барон:

— Виручай, друже! Єдиного сина-спадкоємця короля поранив кабан! Помре – лихо нам усім!

Скочив Лісовик на дубову палицю і полетів на ній до королівського палацу. Бо залишився в нього клунок чарівних  яблук від добрих часів. Прилетів – а принц уже при смерті. Вичавив Лісовик чайну ложку соку з чарівного яблука, влив хворому до рота – і він заворушився! Влив ще одну – їсти попросив… Вилікували принца чарівні плоди!

На радощах зробив король Хазяїнові лісу подарунок: забрав у нього Жахливий ліс, а йому подарував більший, у гирлі Королівської річки. Вернувся той до свого дому, витесав човен і тільки спустив на воду (річка біля дому текла), як гульк! – іде до рідного дому дружина (у неї гроші закінчились, а кому вона за кордоном без грошей потрібна!).

Зрадів чоловік, що жінка жива-здорова, але сказав:

— Не жити нам більше разом! Ось дім, ось сад, живи, як знаєш.

Сів у човен та поплив рікою до свого нового лісу. По дорозі  сміявся, бо радів, що кохана вернулася, і плакав, бо її  розлюбив. Де він плив, виросли дерева з вітами, схожими на коси Лісовикової дружини. І скрапували по них у річку сльози Хазяїна лісу.

Казка про любов

Вкрадене сонце

Надіслати коментар

<-- -->