Чарівна казка

Оглавок сьомий.
Зустріч з Тарганом та Тетянкою

У коридор вискочили Тарган та ще двоє учнів «М» класу. Вони підняли чорні чарівні палички …
– Захист! – заверещала Яга, змахнувши білою чарівною паличкою.
Невидимий Тимко уліпив нападників своєю чарівною палицею по ногах. Вони впали. Три удари вибили зброю з ворожих рук. Розлючений «боєць віртуального фронту» притиснув Таргана до підлоги:
– Кажи: „ Хочу бути котом!“ Бо роздавлю!
– Хочу бути котом! – верескнув Тарган, нажаханий нападом незримого ворога та позбавлений чарівної палички.
– Хай твоє бажання збудеться!
Чарівна палиця виконала «бажання» Таргана, він став чорним котом. Гидко нявкнув і кинувся навтікача.
– Де учні? Де вчителі? – допитував невидимий Тимко полоняників.
– Усі поза замком, учень утік, вони його шукають.
– А ви чого тут?
– Ми – сторожі.
– Чахлик теж шукає чи він у замку?
– Не знаємо! Не знаємо!
– Хтось ще є в замку?
– Дурні, які у дворі. Вони покарані.
– Покарані за що?
– Бо думали: „Дай, Боже, Бичкові втекти!“ А вчителі таких думок не пробачають!
– Що робити з ними, Волохатику?
– Хай посплять!
– Солодких снів на сто років!
«Мешники» захропли прямо на підлозі. Знайомими ходами Тимко вивів компаньйонів у внутрішній двір замку. Двір заріс травою, яку ніколи не косили. У траві стояли на колінах покарані учні з різних класів, закуті у ланці, з чорними мішками на головах і повторювали:
– Нехай його спіймають! Нехай його спіймають!
Яга та Тимко швидко поскидали мішки з голів ( Волохань відійшов, аби не лякати своїм виглядом). Але що робити з ланцями? Розбити?
– Витруси інструменти з рюкзака, – порадив з-за куща павук. – І віддай їм наказ.
Хлопець труснув рюкзаком, вміст його випав на землю. Він миттю склав усе назад, крім інструментів.
– Розкуйте ланці!
Інструменти вправно розкували дітей, бо були чарівні. Вони не вірили своєму щастю. Серед них була Тимкова приятелька Тетянка, яка мала у Гадюки прізвисько Миша.
-Ззаду! – раптом пискнула вона.
Тимко обернувся. До них повільно йшов Чахлик Невмирущий, озброєний мечем. На його лівому плечі сидів кіт-Тарган.
– От ябеда! – буркнула баба-Яга. – Знала би – з’їла!
Волохань вискочив з-за куща і плюнув Невмирущому в лице. Той аж завив і кинувся витирати слину з обличчя лівою рукою ( бо у правій був меч). Опік поступово сходив з його лиця.
– Що робити? – металося у хлопцевій голові. – Він же невразливий!
Раптом його погляд упав на бджілку, яка сіла на квітку петрового батога і він ризикнув. Наставив на володаря замку чарівну палицю та гукнув:
– Хай твій нектар полюблять бджоли понад усе на світі!
Чахлик скривився:
– Хе, чаклун-недотепо! Гадаєш, у шапці-невидимці не спіймаємо? Я вже послав звістку усій нечистій силі. Скоро вона буде тут. Полоняників з’їм особисто. А тебе …
Опік зійшов з лиця, він націлився мечем у павука, але по всьому Чахликовому тілі почали розпускатися великі трояндові квіти. З боків поповзло гілляччя з  овальними листками та довгими шипами. Він став Вічноквітучим Невсихаючим Трояндовим Кущем!
Ротяка його була забита листям та квітами. Він спробував дременути, але не зміг. Ноги пустили корені та вкрилися корою! Наляканий кіт-Тарган дременув світ за очі.
– Що робити ,що робити? – заметалася баба-Яга. – Зараз тут буде уся нечиста сила. Я НЕ ХОЧУ ПОМИРА-АТИ! БУДЬ ЛАСКА, ДАЙ СТАРЕНЬКЫЙ БАБУСІ ШАПКУ-НЕВИДИМКУ!
Тимко дав. Яга щезла.
– Бичок! – охнули визволені учні.
– Тимко! – охнула Тетянка, яку Гадюка називали Мишею.
– До центральної башти! – рикнув павук. – Замикаємося та боронимося! Нечисть  не знає прощення! Захищаємось! Бігом!
Усі побігли до башти. На дверях нудьгував велетенський замок. Тимко застосував силу, потім – закляття, але марно. Павук тричі плюнув на нього ядучою слиною. Він зашипів та розсипався.
Учні вбігли всередину башти, павук лапою замкнув внутрішні засуви:
– Скільки нас? Рахуємось!
– Один, два, три … двадцять сім!
– Тимко, давай з рюкзака лезо коси! Та інструменти! Перекуй оце лезо на двадцять сім шабель!
Інструменти взялися до роботи. Лезо коси Смерті перековувалося на шаблі. Учні злякано переглядалися.
– Слухайте мене! – перегукував гуркіт роботи Волохань, – шабля з цього металу, доки вона у руці, одведе будь-які закляття! Вона ламає при дотику ворожу зброю! Не випускайте їх з рук! Бороніть вхід!
У двері башти били потужні закляття нечистої сили. Раптом вони розсипалися … Здивована  нечисть побачила у проході своїх учнів з шаблями в руках. Спереду стояв Тимко з бойовою чарівною палицею у правій руці та шаблею в лівій.
– Зла-а! – заревіли відьми та відьмаки й вистрілили по оборонцях входу зливою заклять. Але вони розсипалися у повітрі. Шаблі дійсно робили їхніх власників невразливими. Злі чарівники обернули свої чарівні палички у мечі.
– Зла-а! Зла-а! Зла-а! – крикнули вони та кинулися в атаку.
– Солодких снів на сто років! – гукав Тимко, розмахуючи бойовою чарівною палицею. Уражені нею вороги враз падали на землю та засинали. На правому фланзі троє злих чарівників оминули його, але у одного з них меч зламався при зустрічі з шаблею учня «Д» класу, а інші двоє побачили за спиною у дітей павука, який готувався до нападу. Вони дременули назад. Вороги побігли за ними у одну з башт замку, замкнулися в ній та виглядали з бійниць.
– Ми заморимо вас голодом! – кричала звідти Гадюка. – Здавайтеся!
– Де Його Невмирущість? – лаялися за її спиною «вчителі», – чого не веде нас у бій? Може, спить?
– Виклич його!
– А я що роблю?
– Атакуємо!
– Ждемо! Збігай розбуди Чахлика!
– Нема дурних! Сам розбуди!
Плеча Тимка торкнувся лапою павук:
– Я почув із капелюха, чого вони бояться. І дещо сам згадав. Мітла в рюкзаку?
– Так.
– Дзвоник?
– Теж.
– Де рюкзак?
– Сховав під сходами нагору.
– Іди за мною!
Павук відвів хлопця за простінок.
– Торкнися себе чарівною палицею та скажи: „ Добра гра – моя мара!“
Хлопець сказав. За спинами дітей з’явився привид – точна його копія. Вороги повинні були думати, що силач досі захищає вхід до башти.
– Бери рюкзак – та за мною по сходах! – мовив павук.