Чарівний кулон

Послухайте казку минулого часу
Як діва — краса загубила прикрасу
І довго шукати її довелося
Тож я розкажу з чого все почалося

Стояв собі замок на березі моря
Жила в нім родина не знаючи горя
Цар Дарій — хоробрий у царстві тім правив
І мешканець кожен царя свого славив

Він взяв собі жінку чарівної вроди
Не царської крові, з простого народу
Тому розізлилася мати — цариця
Покликала відьму у свою світлицю

— Що хочеш віддам лиш зведи її з світу
Від тебе уранці чекатиму звіту.
Та їхню розмову почула служниця
І шкода їй стало нещасну дівицю

Пішла до дівчини і так їй сказала
— Тікай мила пані бо лихо спіткало
Чекає цариця відьмового звіту
Наказ їй був даний звести тебе з світу

Скидай свої шати в лахміття вдягайся
Візьми цей кулон і сюди не вертайся
Як щойно в душі ти почуєш тривогу
Дістань цей кулон він покаже дорогу

Хутчій мила пані, ви часу не гайте
Вже кінь вас чекає скоріше тікайте.
На серці тягар та не вдієш нічого
Вдягнула лахміття, зібралась в дорогу

Вже часу сплило чи багато, чи мало
І де лишень тільки вона не блукала
Блукала степами, блукала лісами
Надвечір дісталась залізної брами

Постукала в неї вже майже безтями
Відкрили ту браму ченці з ліхтарями
І бачать жебрачка чарівної вроди
Ти звідки дівчино? З якої нагоди?

Забрали її, відвели у світлицю
Вона відпочивши відкрила зіниці
Повідала чом їй втекти довелося
І як врятувати життя їй вдалося

Послухавши сповідь ченці так сказали
— Дівчино, ти горя зазнала не мало
Та в нас залишитись, на жаль, неможливо
А поки спочинь, це для тебе важливо

Пішовши з світлиці зібрали нараду
Яку пропонуєте браття пораду?
— Давайте дамо їй хустинку чарівну
Бо ж вирушить дівчина в подорож дивну.

Ну що мила панно настав час прощатись
Хустинку візьми щоби нас пам’ятати
Від голоду й спраги врятує вона
Її бережи бо вона чарівна.

І знову в дорогу, вже й ніч обіймає
Назустріч їй бабця, в дівчини питає
— Куди держиш путь? Чи далека дорога?
Відчула дівчина на серці тривогу

Не гаючи часу кулон свій дістала
Бо в бабці тій відьму царівна впізнала
Ледь встигла зморгнути дівча — бідолаха
Як вмить обернулась на сірого птаха

Розправивши крила злетіла за хмари
Та відьма їй в слід напустила злі чари
— Лиш щойно царівно минеш ти пустелю
То вмить обернешся на кам’яну скелю

Летіла за море, летіла за гори
Побачила дівчина дивні простори
І щойно вона проминула  пустелю
Упала і вмить обернулась на скелю

Тож часу минуло багато чи мало
Цариця птахів в ті краї завітала
І шкода їй стало прекрасну дівчину
Дістала цариця чарівну краплину

І щойно краплинка обличчя торкнулась
Розплющила очі царівна, всміхнулась
Повідала як довелось їй втікати
І щойно хотіла кулон свій дістати

І раптом згадала як відьма вчепилась
Що дівчина ледве жива залишилась
І як заголосить: — Кулон загубила
І як тепер бути ? Це відьма зробила.

Тепер я не зможу від неї втікати
Вона мене зможе ураз відшукати.
— Я бачу ти добра душею царівно
Тобі допоможемо ми безсумнівно

В моєму палаці ти будеш в безпеці
Ніхто не здолає моєї фортеці.
Й дівчина лишилась в цариці птахів
Десь високо в горах, десь серед снігів.

Тим часом у замку на березі моря
Не мав собі місця цар Дарій від горя
Гінців розіслав по всьому білу світу
У різні краї розіслав свою свиту

Та всі повертались без доброї звістки
Не рада й цариця утраті невістки
Бо ж цар кожен день все марнів на очах
Зізналась цариця про скоєний жах

Чорніший за хмару цар вийшов з світлиці
Аж раптом на зустріч та сама служниця
— Цар Дарій чи вірите ви у дива?
Бо ж ваша дружина, царівна, жива

Служниця всю правду царю розказала
Царівну від гибелі як врятувала
Цар Дарій не гаючи ані хвилини
Зібрався в дорогу на пошук дружини

Ішов день і ніч вже край лісу дістався
Назустріч йде бабця, юнак привітався
— Шановна чи чули ви щось про дівчину?
Шукаю по світу свою я дружину.

Та бабця лукаво царю посміхнулась
На відьму лиху вона враз обернулась
— Немає царівни лиш камінь лишився
І як засміється; — Ти, цар, запізнився

Та цар не вагаючись меч свій дістав
Із відьми чарівний кулон він зірвав
І щойно мечем замахнувся на бабу
Як вмить обернулася відьма на жабу

Цар вийшовши з лісу продовжив свій шлях
Аж раптом на зустріч йому білий птах:
— Чому так далеко від дому блукаєш?
Чого ти юначе у світі шукаєш?

Повідав цар Дарій пташині причину
— По світу шукаю свою я дружину
Можливо ти бачив чи чув щось про неї?
— Дружина твоя у цариці моєї

Жива та здорова царівна прекрасна
Її врятували в годину нещасну
Та знай ясний царю тяжким буде шлях
Чи справишся ти? Запитав його птах.

— Я згоден на все, лиш побачить дружину
Прошу любий друже, вкажи ту стежину
Що хочеш віддам, скажи де моя мила.
— Дістань свій кулон і подумай про крила

На сокола цар в одну мить обернувся
Швидкою стрілою у небо зметнувся
Тож довго летіли і серед снігів
Уздріли фортецю цариці птахів

Постукали в браму їм варта відкрила
Назустріч цариця, в палац запросила
Куди ви і звідки? Далекий ваш шлях?
— Царице прекрасна, промовив їй птах,

До твого палацу дістатись нелегко
І шлях був тяжкий, і дорога далека
Та певно ти знаєш візиту причину
Шукає цар Дарій по світу дружину

Прийшлося царівні з палацу втікати
Від відьми лихої, життя рятувати
Я знаю що ти врятувала дівчину
Й забрала до себе, у свою родину

— Не відав, царице, про ту я біду
Я навіть не знав, чи дружину знайду?
Скажи чи я можу дружину побачить
І як за добро тобі можу віддячити?

Цариця у відповідь: — Я усе маю
Про ваші пригоди також усе знаю
Ходи ти до саду крізь річку чарівну
І там на галявинці стрінеш царівну

Не гаючи часу у сад цар побіг
Бо більше й хвилини чекати не міг
Покликав дружину, вона озирнулась
Пішла до царя обняла, пригорнулась.

Повідала все, чом втекти довелося
І як весь цей час без царя їй жилося
У відповідь цар теж повідав що сталось
Як мати-цариця у всьому зізналась

Назустріч цариця птахів їм з’явилась
— Ну ось ваша подорож майже скінчилась
То що милі друзі настав час прощатись
Настала пора вам в дорогу збиратись.

Цариця птахів провела до просторів
Змахнула рукою й на березі моря
Ураз опинилися цар і царівна
Ось так завершилась їх подорож дивна